Що ховають старі підвали Болграда: вино, бочки та давні секрети

Ключові моменти:

• Старі підвали Болграда колись були місцями зустрічей та спілкування
• У музеї зібрали старі бочки, дробарки, шарпану та винний посуд
• Місцеві винороби хочуть повернути Болграду його «винне обличчя»
• Музейний підвал можуть перепрофілювати під укриття для населення

На центральних вулицях Болграда й сьогодні можна побачити незвичайні входи до підвалів — просто під стінами старих будинків. Колись за цими дверима зберігали бочки з вином, а восени сюди спускалися господарі та їхні гості. Тут не просто тримали вино — зустрічалися, розмовляли, обговорювали справи та підтримували добрі стосунки.

Журналістка «Одеського життя» Антоніна Бондарева поспілкувалася зі співробітниками Болградського історико-етнографічного музею та потомственими виноробами. Вона дізналася, як на Півдні Одещини робили вино раніше, які старі інструменти й традиції вдалося зберегти та чому для болградців виноробство — це частина історії їхніх родин і всього міста.

У матеріалі розповідаємо, що вдалося зібрати для музейної експозиції та чому ці підвали можуть розповісти про минуле Болграда більше, ніж здається на перший погляд.

Прадідусина шарпана – у спадок

На центральних вулицях Болграда чимало будинків, під стінами яких розташований вхід до підвалу – просто з вулиці. Більшість із них зараз на замках, але колись підвали були відкриті для всіх гостей та мешканців міста. Восени господарі спускали туди бочки – підвали були місцем спілкування городян за склянкою вина, свого роду «соціальними мережами» XIX-XX століть.

Як нащадки старих виноробів намагаються повернути місту «винне обличчя»

Нещодавно у Болградському історико-етнографічному музеї відкрилася нова експозиція, присвячена історії виноробства.

– Власними силами упорядкували підвальне приміщення під двоповерховою будівлею, побілили стіни, встановили стелажі та полиці, на яких розмістили експонати, – показує тематичну експозицію директорка музею Тетяна Туфекчі.

– Стару бочку на пів тонни вина нам подарував фермер Михайло Фучеджи. Валерій Абаджієв приніс стару дерев’яну дробарку, якою користувалися його предки. Мені особисто дісталася у спадок від прадіда шарпана – це дерев’яна конструкція, де дробилися виноградні грона і куди стікав солодкий сік, – тепер вона в музейній експозиції, – каже директорка.

Серед експонатів – різноманітні ножиці, якими у минулих століттях обрізали виноградники, та інші інструменти. Зібрали чимало посуду: болгарські дерев’яні фляги для вина – бикліці, маленькі діжки, старі скляні пляшки. Один із мешканців Болграда подарував старовинну різьблену шафу, де зберігали посуд. Збір експонатів продовжується.

– Ми звернулися по допомогу до колег із Городненського музею та Центру болгарської культури з проханням зібрати бессарабський фольклор про виноградарство та виноробство. Плануємо спільними зусиллями створити фонотеку, – розповідає пані Тетяна. – Чому створення експозиції важливе саме зараз? Тому що ми, наше покоління, ще пам’ятаємо, як вино робили раніше. Основна функція музею – зберегти та передати цю пам’ять наступним поколінням.

Нову експозицію вже відвідали кілька груп туристів та гості міста, яким було цікаво спуститися до старого підвалу, насолодитися його прохолодою в літню спеку та прочитати нову сторінку історії Болградського району.

Люди привозили на нові місця лозу, як щось найдорожче

– Ми живемо на землі, на якій сам Бог велів вирощувати лозу та робити вино, чим і займалися наші предки, – каже ініціатор створення експозиції, спадковий винороб Валерій Абаджієв. – Коли на початку XIX століття колоністи заселяли ці краї, вони, крім найнеобхідніших пожитків, привезли виноградні лози. Кожен господар вважав обов’язковою справою мати вдома діжку вина.

У наші дні, якщо людина вирощує виноград і самостійно виробляє невеликі партії вина, її діяльність – поза законом. Загалом економічна політика не стоїть на захисті вітчизняного виноробства. В результаті йде викорчовування виноградників, до того ж у великих масштабах.

Саме тому створено низку громадських організацій, діяльність яких спрямована на те, щоб підняти престиж та популярність аматорського виноробства.

– Нам, потомственим виноробам, прикро: грузинські вина знають, закарпатські знають, а про бессарабські забули, – зауважує Валерій.

Фестиваль раз на рік – це замало

У Болградському районі проведено велику роботу зі збереження традицій виноробства. Свої зусилля об’єднали органи місцевого самоврядування, Фонд підтримки підприємництва у Болградському районі, фермери, внаслідок чого вже десять років проводиться міжнародний фестиваль «Болградвинфест».

– Цей фестиваль став шикарним бізнес-проєктом, але проходить він лише раз на рік, – каже Валерій Абаджієв. – Туристи приїжджають, дегустують вина та страви національної кухні. Також необхідно показати й історію виноробства, розповісти про наше коріння. Тому і народилася ідея створення окремої, постійно діючої експозиції в музеї про традиції виноробства.

– Громадська спілка «Українська виноградарсько-виноробна асоціація» (УВВА) на чолі з Наталією Бурлаченко ініціювала процес підготовки та подання традицій виноробства України до переліку нематеріальної культурної спадщини, – додає Тетяна Туфекчі. – Болградський музей, наші однодумці увійшли до робочої групи та приєдналися до збору інформації.

– Необхідно, так би мовити, створити «винне обличчя» Болграда. Це – не про алкоголь, а саме про традиції, – наголошує Валерій Абаджієв.

Хто на Одещині не знає, що таке «Зейбель» та «Тисяча перший»?

Валерій Абаджієв зазначає, що виноробство розділилося на «до» та «після». Зараз на Одещині обробляють переважно європейські сорти, але є й чудові місцеві.

– У наших краях люди традиційно вирощують «Зейбель», «Кудрик», «Тисяча перший». За якістю вони поступаються європейським сортам, але мають свої переваги, – каже винороб. – Нещодавно один із фермерів повернув із небуття старий технічний сорт «Галлер», розбивши плантацію на 14 гектарів. Він невибагливий: лозу в землю встромив – вона пустила коріння, тобто не потрібно обробляти хімічними препаратами.

Кожен житель Бессарабії скаже, що натуральне вино надає сили. У процесі роботи за день чоловік випивав літр-півтора вина і не відчував сп’яніння.

– Наприклад, працюєш на винограднику: просапав рядок у сімдесят метрів, зробив кілька ковтків вина, і працюєш далі. У суспільстві, на жаль, культура пиття зникає. Вже доводиться пояснювати, як треба з вином поводитися, – розповідає Валерій Абаджієв. – Зараз ведуть дискусії: які вина кращі – стабілізовані чи не стабілізовані? А наші пращури пили вино тільки з бочки. Націдив господар маленький глечик – тут і скуштували. Навіть якщо вино в бочці вже почало псуватися, окислюватися, все одно воно смачніше, ніж сучасні зразки з конвеєрів. За такі слова професійні винороби мене, напевно, закидають камінням, але це правда.

Принадність домашніх вин – в ефекті «тут і зараз». Для болградців вино – це форма спілкування, підтримки добрих стосунків, обміну досвідом.

Чому на переговорах п’ють лише вино?

– Чому дипломати за всіх часів на переговорах пили вино? Чому не віскі, не коньяк? – розмірковує Валерій Абаджієв. – Тому що вино залишає людину людиною. Ти можеш спілкуватись, ділитися своїми ідеями. Наша місцевість завжди була краєм для переговорів, тут був острівець свободи.

Масове переселення колоністів, як відомо, розпочалося у 1810-1812 роках. Вони прийшли на порожнє місце, починали з нуля, але були вільні. Вони кланялися тільки землі-годувальниці і нікому іншому. Водночас у наших північних сусідів до 1861 року було кріпацтво. До кінця ХІХ століття у Північній Америці, скажімо правду, ще скальпи знімали. А до наших країв приїжджали купці, йшла торгівля, проводилися ярмарки – тут було безпечно. Досі на деяких будинках можна побачити фрагменти французької черепиці. Де Болград – і де Франція? Але їхня черепиця тут.

Це справді був багатий край. Звести та утримувати такий величний Спасо-Преображенський собор, дві гімназії – це коштувало грошей. Перший уряд незалежної Болгарії вийшов звідки? З Болграда, міста освіти та свободи.

Зрозуміло, що у певні періоди часу колоністи йшли до інших країв, деякі поверталися, але людей все одно ставало більше. У фінансів є така властивість: надлишок грошей та нестачу грошей приховати неможливо.

У музея можуть бутим проблеми

На жаль, новий почин ентузіастів зіткнувся з проблемою: Болградська міськрада декілька днів тому передала підвальне приміщення під Болградським історико-етнографічним музеєм на баланс відділу освіти – з подальшим перепрофілюванням його під укриття. Йдеться про ремонт і подвійне використання старого підвалу – як музейного простору, і як найпростішого укриття для населення. Як це буде на практиці, покаже час.

Нагадаємо, що дівчина з Одещини перетворила картонну коробку на музей народних скарбів.

Раніше ми розповідали, що археологи на Одещині знайшли несподіваний артефакт та римлянина без ноги.

Читайте також: Скарби Старокінки та знахідки «чорних археологів»: пенсіонер з-під Одеси створив унікальний музей