Про шахових композиторів, істориків та юних геніїв

Війна внесла корективи у змагання

— Ігорю Миколайовичу, як вам вдається виживати в складних умовах війни?

— Дуже важко, звісно. Утримувати приміщення клубу за наших цін на комунальні послуги ми просто не в змозі, особливо взимку, коли лише за опалення потрібно заплатити 40-60 тисяч гривень. Зараз ще світло додасться, вода, незрозуміло, як ми виживатимемо. Але велику допомогу нам надає президент Одеської шахової федерації, голова правління банку «Восток» Вадим Мороховский. 

— Чи багато одеситів сьогодні займаються у шахових клубах?

— Порівняно з тим, що було до війни, різниця велика. Якщо зважати на те, що в нас ще в області є відділення, то сьогодні це до 200 осіб на всю Одеську область. Це щодо дітей. Якщо говорити про дорослих шахістів, то таких груп ми зараз не маємо, проте змагання для цієї вікової категорії ми проводимо. Цього року пройшов чемпіонат області, змагання з класичних шахів, швидких шахів та бліц, а також чемпіонат області для ветеранів та дитячі турніри. Охочих взяти участь чимало – зазвичай це 40-60 осіб. Окрім того, ми провели чемпіонат України серед ветеранів, на який приїхали шахісти з усієї України, а сам турнір проходив у будівельній академії.

— А як справи з безпекою, раптом тривога?

— Поруч знаходиться аграрна академія, там є сховище. Зазвичай, за 10-14 днів до турніру ми подаємо списки до обладміністрації, і якщо вони дозволяють, то проводимо турнір. По тривозі гра припиняється, позиція на дошці залишається, годинник зупиняється. Потім шахісти повертаються і починають грати з цієї позиції далі. Спочатку всі були незадоволені, але згодом звикли. Річ у тім, що зараз все комп’ютеризовано, і будь-який телефон може обіграти найсильнішого гросмейстера. Коли партію доводилося переривати, були розмови: ну як же він візьме на телефоні подивиться. Ми пояснювали, що всі перебувають у рівних умовах, що робити. На жаль, шахові скандали через те, що деякі користуються комп’ютерними підказками, виникають у всьому світі. Час такий. 

Історичні курйози та сучасність

— Які шахові змагання зараз проводите?

— Ще до війни виникла ідея проводити чемпіонати щодо вирішення задач. У нас були дуже добрі шахові композитори, нещодавно помер Юрій Гордіан — п’ятиразовий чемпіон світу зі складання задач. Напевно, у світі не було більше шахіста такого рівня. По етюдах у нас був Сергій Ткаченко, теж гросмейстер, чемпіон світу у складі команди. Він дуже добрий шаховий історик, автор більш ніж 50 книг, одна з яких була визнана другою у світі серед шахових видань, — це велика монографія про чемпіона світу Олександра Альохіна. І ось ми з ними вирішили проводити для дітей конкурси рішень. Були сумніви, що учасники підглядатимуть рішення на комп’ютері, але все ж таки вирішили спробувати. 

— І чим усе скінчилося? 

— Перш ніж відповісти, нагадаю історичний факт. На початку 1900-х років англійський клуб любителів вирішення задач провів конкурс на вирішення двоходівок. Там потрібно було за 20 хвилин вирішити 20 позицій. Якийсь банкір навіть встановив приз — дуже рідкісну золоту монету. Участь брали усі найсильніші шахісти світу, включаючи Хосе Рауля Капабланку. Він вирішив усі позиції, але на хвилину пізніше. Проте його оголосили чемпіоном світу з вирішення задач, хоча приз він не отримав.

Ми вирішили перевірити це на наших дітях. І що ви думаєте — із 30 учасників 25 перевершили за рішенням Капабланку! І тоді ми зрозуміли, що проводити такі конкурси в сучасних умовах нема рації, тому що будь-яке рішення підкаже комп’ютер. Але потім Сергій Ткаченко вигадав логічні завдання, які неможливо вирішити за допомогою комп’ютера, — наприклад, з дошки прибирали короля чи ферзя. Загалом, вигадували все, що завгодно, щоб уникнути комп’ютерної підказки. 

Шахове покоління постраждало від війни

— Чи є ваші вихованці у команді переможців у шаховому фестивалі у Румунії?

— Троє з чотирьох хлопців – наші вихованці, це Арам Саакаян, Олексій Козаченко та Ігор Муругов. Займаються вони у нас, хоча головна заслуга їхнього чудового виступу належить тренерові ліцею №9 Олені Барсовій, яка була з ними на змаганнях та готувала до кожної партії. Вона випускниця Львівського інституту фізкультури, шахового відділення, яке, здається, у нас у країні є лише у Львові. Наразі це відділення продовжує працювати, зовсім недавно вони проводили набір. 

— Імена багатьох одеських шахістів увійшли до історії, наприклад, Когана, Геллера, Лернера… Чи є сьогодні в Одесі та Україні шахісти такого рівня?

— В Одесі мешкає шахістка Наталія Жукова, дворазова чемпіонка Європи, олімпійська чемпіонка, чемпіонка світу у складі команди. Дуже титулована шахістка, вона зараз депутат міськради. З колишніх зірок це Володимир Тукмаков, В’ячеслав Ейнгорн, який двічі був бронзовим призером за радянських часів. На жаль, молоді шахісти всі поїхали, і не лише одеські. Якщо взяти всю збірну України з шахів, а це дуже сильні шахісти, то в країні нікого не залишилося, всі поїхали, коли почалася війна. Це нас трохи знекровило. Та й наші діти фактично три роки втратили без змагань. Адже у будь-якому виді спорту, щоб зростати, потрібно брати участь у чемпіонатах України, Європи, світу, потрібна практика. На жаль, нинішнє покоління дуже постраждало від війни у шаховому відношенні.

— Як відзначатимете шахове свято цього року?

— В Одесі рівно 50 років тому відбувся матч Петросян — Корчной на звання чемпіона світу, який проходив в Українському театрі. Крім того, що грали найсильніші шахісти, за цей матч сталося кілька скандалів, які були пов’язані не тільки з шахами. Про це 20 липня о 10.00 розповість журналіст Олександр Галяс. А наш старший тренер, заслужений тренер України Валентин Богданов, покаже вибрані приклади з цього матчу. Запрошуємо всіх