На Куяльницькому лимані хочуть відродити видобуток солі, щоб забезпечити нею Україну та зменшити надмірну солоність водойми. Підприємці планують до 2029 року вийти на виробництво 300 тисяч тонн солі щороку. Але спочатку потрібно довести, що новий промисел не зашкодить унікальній природній території.
Ключові моменти:
У північній частині Куяльницького лиману, поблизу Іллінки, Старої Еметівки та Ковалівки, утворилися соляні кірки, під якими майже не залишається води. Це знищує лікувальні грязі. Підприємці Андрій Росс і Валерія Баранова пропонують відродити тут старовинний солепромисел: облаштувати басейни для видобутку солі та водночас зменшити її надлишок у лимані.
Журналістка «Одеського життя» Вероніка Поліщук поспілкувалися із засновниками компанії «Куяльницькі соляні промисли» та екологом Сергієм Степаненком, щоб з’ясувати, як працюватиме проєкт, скільки коштуватиме його реалізація та які екологічні умови мають бути виконані, перш ніж почнеться видобуток.
Андрій Росс знайомий із соляним бізнесом не з чуток. Не так давно він був директором «Чорноморського солезаводу». А Валерія Баранова – головним технологом підприємства.
– Поки будували завод у Чорноморську, ми з Валерією вивчали технологію, обладнання, сировину. Зараз підприємство працює чудово – замовлень там на три місяці вперед. Водночас з’явилася нова ідея – видобуток солі на Куяльнику, – розповідає Андрій Росс. – Сьогодні ж через проблеми з роботою портів доставка сировини на завод і взагалі постачання солі в країну опинилися під загрозою. Адже ми реально залежимо від імпорту – в Україну завозиться 99% імпортної солі. При цьому є Куяльник, у якому її дуже багато.
Для початку, за словами засновників компанії, вони проконсультувалися з визнаними вченими-фахівцями щодо проблеми Куяльницького лиману.
– За даними професора Сергія Степаненка, у зв’язку з тим, що в лиман запускають морську воду, щоб він повністю не пересох, за останні 10 років там накопичилося півтора мільйона тонн солі, – зазначає Андрій Росс. – Такий великий обсяг, стверджує Сергій Миколайович, Куяльнику тільки шкодить. А ми сидимо на солі й при цьому купуємо сіль.
Зараз у північній частині лиману – в районі сіл Іллінка, Стара Еметівка, Ковалівка – утворилася справжня соляна пустеля.
– У північній частині утворився такий шар солі, що я навіть порізала руку, поки її розбивала, – розповідає Валерія Баранова. – А рапи там мізерно мало – 5–10 сантиметрів води. І це – кілометри лиману. Через таку кірку в цьому районі взагалі не можна говорити про жодні пелоїди – лікувальні грязі. Для їхнього утворення потрібен рачок артемія. Він любить солону воду. Але за підвищеної солоності – гине. Не буде артемії – не буде пелоїдів. А без лікувальних грязей основна цінність лиману зникає.
Проєкт солепромислів підприємці розробили, спираючись на європейський досвід.
Сьогодні метод концентрації рапи та випаровування солі у спеціальних басейнах використовується практично в усіх заповідних зонах Європи, що за екологічними умовами наближені до Національного природного парку «Куяльницький». У Словенії, Франції, Греції, Болгарії такими соляріями обладнано озера, прибережні території, лимани зі схожим на Куяльник мікрокліматом і солоністю. Це – вимога Рамсарської конвенції, яка закріплює принцип розумного використання болотно-сольових угідь.
– Солярії необхідні для того, щоб підтримувати рівень солоності та запобігати деградації цих ділянок. Без циклу таких басейнів усе просто пересохне. Станеться те саме, що зараз у нас в Куяльницькому лимані, – зазначає Валерія Баранова. – Крім того, Пташина директива ЄС розглядає випарні басейни як додаткові місця проживання птахів.
Процес видобутку солі буде повністю екологічно чистим, запевняють підприємці.
– В основі солепромислу – три головні басейни, – розповідає Валерія Баранова. – Перший – випарник. У ньому куяльницька рапа концентруватиметься. Тут має випадати не сіль, а весь зайвий гіпс. Потім рапа тонким шаром переливається в басейн-кристалізатор. Він неглибокий, швидко прогрівається — вода випаровується, і сіль починає осідати на дні. А зверху над сіллю залишається так званий маточний розчин – солі магнію та інших металів. Він зливається в окремий басейн. Цей розчин ми будемо додатково очищувати та реалізовувати як корисний фармакологічний продукт. Таким чином, ми повністю уникнемо будь-яких стоків назад у лиман. До того ж навколо басейнів плануємо облаштувати обвідні канали, щоб навесні увесь паводок, прісні стічні води стікали в лиман. Основна ідея – зробити так, щоб уникнути будь-якого антропогенного навантаження на територію.
Тобто, за словами розробників проєкту, у виробництві солі братимуть участь лише сонце та вітер. Навіть допоміжне обладнання – насоси, наприклад, – працюватиме від сонячних батарей та вітряків.
– Повністю автономна екосистема, яка дозволить отримувати сіль без якихось глобальних витрат, – зазначає Андрій Росс. – Тому її ціна, за нашими розрахунками, має бути набагато нижчою за ту, що має сьогодні імпортована.
Куяльницьку сіль планують переробляти за технологією, яку використовують на Чорноморському солезаводі.
– За допомогою цієї технології з солі вимиваються не лише пісок і бруд, а й кальцій та магній, які надають їй гіркуватого присмаку. Ми на заводі переробили за цією технологією куяльницьку сіль. Протестували її. І побачили, що харчова сіль виходить із куяльницької сировини кращою, ніж із будь-якої іншої, – стверджує підприємець.
Для очищення солі, окрім Чорноморського солезаводу, планують побудувати завод із переробки в індустріальному парку Усатівської громади. Він розташований за межами курортної зони.
А ось північна частина лиману, де планують створити сольові басейни, знаходиться в межах Національного природного парку «Куяльницький». Для цього, вважають засновники солепромислової компанії, у цьому районі має бути виділена господарська зона. Такі ділянки на заповідних територіях передбачені законодавством.
– Тут не лише масштабна екологічна проблема, а й питання національної продовольчої безпеки. Тому рішення про створення такої зони ухвалюватиметься не адміністрацією нацпарку, а на рівні міністерства. І, можливо, до меж Національного парку навіть доведеться внести зміни, – не виключає Андрій Росс.
На сьогодні компанія підписала меморандум про співпрацю з Одеською обласною військовою адміністрацією. За попередніми підрахунками, реалізація проєкту коштуватиме близько 30 мільйонів доларів. Підписано меморандум також з Інститутом ринку та економіко-екологічних досліджень.
– Ми вже склали для себе план реалізації проєкту, – розповідає Андрій Росс. – Для початку потрібно підготувати наукове обґрунтування, яке підтвердить критичний екологічний стан Куяльника. Потім підтвердити, що спосіб вилучення надлишкової солі з Куяльника шляхом організації соляних басейнів є екологічно не тільки безпечним, а й корисним. Для цього зараз збираємо групу вчених. Запрошуємо туди фахівців із Міністерства економіки та довкілля, Агентства регіонального розвитку – вони налагоджуватимуть контакти з європейськими експертами, які також візьмуть участь у нашому дослідженні. Після експертного висновку перейдемо безпосередньо до організації видобутку солі. Запросимо швейцарську компанію Salt Partners, яка вміє це робити.
На першому етапі підприємці планують створити експериментальний басейн площею 25 гектарів. Тут перевірятимемо технологію. З експериментального басейну планують отримати 12000 тонн солі.
– Протягом року відпрацьовуємо технологію, стежимо за впливом на екологію. За результатами пробного басейну коригуємо основний проєкт і запускаємо його розширення. Тобто – до весни 2028 року починаємо вже більш масштабне вирощування солі. А в 2029-му – плануємо вийти на обсяг до 300 000 тонн. Цього вистачить для того, щоб вирішити питання з харчовою сіллю в Україні і повністю здійснити імпортозаміщення. І навіть ще щось продавати до Європи.
А щодо Куяльника, мета в цій роботі — знизити його солоність приблизно до 180 проміле. Також автори проєкту планують залишити наукову групу в якості незалежних спостерігачів, які контролюватимуть весь процес. І коли буде досягнено потрібної концентрації солоності, підтримувати її на цьому рівні.
– Для нас цей проєкт цікавий ще й тим, що у нас немає фахівців із вирощування солі за допомогою соляних басейнів. Ми самі теж навчаємося, – зазначає Андрій Росс. – Хоча 100-200 років тому на Куяльнику сіль видобували. І в них усе виходило. Чому ж у нас зараз, за сучасних технологій, не вийде це організувати?
Чи врятує видобуток солі Куяльницький лиман, чи, навпаки, призведе до екологічних проблем – ми попросили прокоментувати головного наукового співробітника Інституту ринку та економіко-екологічних досліджень професора Сергія Степаненка.
– В принципі, видобуток солі є можливим механізмом вилучення надмірної кількості солі, яка потрапляла в лиман протягом уже дванадцяти років, – зазначає вчений. – А це понад півтора мільйона тонн додаткової морської солі. І, звісно, ця обставина може призвести до непередбачених екологічних наслідків. З цим згодні всі вчені-екологи. З іншого боку – можуть бути різні варіанти, як вилучати цю сіль. Наприклад, ще з 2013 року пропонувалися варіанти зворотного трубопроводу в море. Звичайно, це нереально. Але є історично підтверджений варіант – видобуток солі на Куяльницькому лимані.
Куяльницький лиман – унікальний природний і цілющий об’єкт. Сьогодні він захищений двома законами: «Про природно-заповідний фонд України» та «Про оголошення природних територій Куяльницького лиману Одеської області курортом державного значення». І, звісно, видобуток солі за допомогою солепромислу має пройти дуже серйозну екологічну оцінку, – наголошує Сергій Степаненко.
– У жодному разі видобуток солі не повинен завдавати екологічної шкоди ані самому лиману, ані прибережним територіям, які входять до Національного природного парку та до зон санітарної охорони курорту «Куяльник», – підкреслює вчений.
На запитання, скільки, за приблизними оцінками, можна видобувати солі, щоб не нашкодити лиману, Сергій Степаненко відповів, що для визначення допустимих обсягів має бути проведена серйозна наукова робота багатьох фахівців. І дійти до науково обґрунтованого результату можна лише на підставі експериментів та моніторингу змін стану лиману.
Нагадаємо, що на Куяльнику планують побудувати систему солярісів для видобутку солі.
Раніше ми розповідали, чому поповнення лиману водою з моря загрожує цілющим грязям.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Світовий курорт або соляна калюжа: чи можна врятувати одеський Куяльник?
В Одесі вже відключили перші 10 фонтанів на зимовий період. Які об’єкти більше не працюють… Read More
В Одесі завершили розслідування щодо масажиста, якого обвинувачують у насильницьких діях сексуального характеру щодо 7-річної… Read More
Вночі та вранці 16 жовтня російські війська вдарили реактивними безпілотниками по енергетичних і промислових об’єктах,… Read More
В Одесі почали розбирати масивний кам’яний постамент, на якому раніше стояв бюст радянського біолога та… Read More
Сьогодні, у п’ятницю, 16 жовтня, в Одесі тимчасово скоротили маршрут тролейбуса № 8. Через ремонтні… Read More
Сьогодні, у п’ятницю, 16 жовтня 2026 року, триває 1696-й день повномасштабної збройної агресії Росії проти… Read More
