У селищі Окни на Одещині зберігся маєток князів Гагаріних, який наприкінці XIX століття став не лише родинною резиденцією, а й одним із найвідоміших садівничих центрів регіону. Тут діяли розплідник, парк, оранжереї та система зрошення, що дозволила створити справжній зелений оазис посеред степу.
Будинок князів Гагаріних в Окнах
Ключові моменти:
Історію маєтку князів Гагаріних журналістці «Одеського життя» Любові Кузьменко розповів історик та краєзнавець Сергій Жосан. Також при створенні матеріалу ми використали архіви Окнянської селищної ради.
Палац з мармуровими залами, замки над морем та маєтки з садами й виноградниками – усе це спадщина давнього роду князів Гагаріних, що збереглася на Одещині. Їхні володіння в Окнах, Одесі та Криму – не просто символи аристократизму, а осередки науки, садівництва та мистецтва.
Сьогодні ми розповімо про одну з цих пам’яток – маєток, що ташуєтья у самому серці селища Окна. Це – унікальна архітектурна, історико-культурна та екологічна пам’ятка Південної України.
Маєток пов’язаний із князем Анатолієм Гагаріним – відомим меценатом, правознавцем та дійсним статським радником. Його нащадки згодом виїхали до Франції: Маша Меріль – відома французька акторка – це онука Анатолія Марія-Магдалина Гагаріна.
У чому ж цінність маєтку? А вона не лише в архітектурі, а й в інноваційній екосистемі, яку князь розгорнув наприкінці XIX століття.
За довгий час будівля зазнала руйнувань, проте загальний архітектурний ландшафт залишився цілісним.
– Маєток будувався як функціональна заміська резиденція землевласника, а не просто парадний палац для балів. Садиба була зведена з використанням елементів еклектики та класичного стилю, притаманного провінційній палацовій архітектурі того часу. Головний акцент було зроблено на гармонійному поєднанні будівлі з природним ландшафтом, – розповідає Сергій Жосан.
Маєток розташований у південній частині Окнів, на березі річки Ягорлик. Головною родзинкою планування стало використання природних незамерзаючих джерел.
Ці джерела були важливим елементом господарства та побуту. Навіть у люті зими та посуху вони залишалися серцем маєтку. Вода живила сади, виноградники й городи за допомогою насосів, які князь встановив для боротьби з посухою. Саме завдяки цим джерелам розплідник міг існувати й розвиватися у посушливому степовому кліматі. Тут були створені декоративні ставки, фонтани, водограї.
А зрошення садів і теплиць сприяло вирощуванню екзотичних рослин. Розвивалось садівництво й виноградарство, мала успіх і пивоварня.
Джерела стали частиною місцевих легенд і переказів. Люди вірили, що джерела мають особливу силу. Воду вважали цілющою і використовували не лише як питну, а й для купелей, лікувальних процедур тощо.
Один із представників роду князь Анатолій Євгенович Гагарін був не лише яскравим громадським діячем, а й пристрасним збирачем творів мистецтва. У його фондах зберігалися роботи Брюллова, Лампі та Макарова. Буремні часи Жовтневої революції змусили князя шукати притулку в Одесі, де він і помер. Врятувати колекцію після його смерті, на жаль, не вдалося. Отже і місцезнаходження шедеврів мистецтва й досі невідоме.
За розповіддю Сергія Жосана, наприкінці XIX століття князь Анатолій Гагарін перетворив свій маєток на справжній ботанічний центр, створивши масштабний розплідник. У цій унікальній оранжереї вирощували елітні сорти плодових дерев, ягід, винограду та декоративних кущів, які ідеально підходили для південного клімату. Саджанці з Окнів мали шалений попит. Їх замовляли по всій імперії та активно експортували за кордон.
Навколо маєтку було розбито розкішний парк із рідкісних видів дерев, який зрошувався водою з тутешніх підземних джерел.
У посушливому степовому Поділлі князь Анатолій Гагарін зумів створити справжнє диво – Окнянський плодовий розплідник.
– Дерево має вижити саме, без тепличних умов, – любив повторювати він, закладаючи основи господарства.
– Площа маєтку сягала десяти тисяч десятин. Тут діяли чотири великі сади: промисловий, виноградний, лісовий та науковий помологічний. Саме останній став місцем експериментів: нові сорти дерев випробовували на витривалість, і лише найкращі потрапляли до масового виробництва. Сюди приїжджали садівники з усієї імперії, щоб навчитися новим методам, – розповідає пан Сергій. – Адже окнянські саджанці славилися високою приживлюваністю.
Щоб перемогти посуху, князь встановив потужний насос Вортінгтона.
Уже на початку XX століття врожайність зросла настільки, що площу розплідника довелося розширювати. Завдяки цьому серед сухого степу народилися зелені сади, що прославили Окни далеко за межами Одещини.
– Наш розплідник – це безкоштовний коледж для всіх, хто хоче навчитися садівництву, – казав князь.
Тож місцеві жителі і садівники-початківці проходили тут справжню практику: вчилися щеплювати дерева, обрізати гілки, доглядати виноградники й освоювати інші тонкощі.
Саджанці вирощували до трьох років, а потім продавали. Звільнені ділянки засаджували городиною, а нові дерева висаджували тільки на цілинних землях. Як казали садівники, лише незаймана земля дає сильне дерево.
В Одесі князь друкував каталоги, де пропонував широкий вибір фруктів і ягід. Також там публікувалися статті з садівництва.
У 1894 році Гагарін очолив секцію «Плодоводство» на першому з’їзді плодівників і редагував журнал з такою ж назвою. Але головна наукова робота завжди проводилась саме в Окнах – у його маєтку під керівництвом провідних помологів*.
– Освітня та соціальна місія розплідника зробила його не лише успішним господарством, а й центром знань, – говорить Сергій Жосан. – Саме тут закладалися традиції садівництва, які визначили розвиток Окнянського краю на десятиліття вперед.
Нині на території історичної садиби розташовані адміністративні установи. Громада працює над туристичним потенціалом цієї локації, перетворюючи спадщину князів Гагаріних на головну історико-туристичну візитівку регіону. Зокрема, через створення туристичного путівника Окнянської громади та включення маєтку до локальних маршрутів під назвою «Маєток Гагаріна – історія, що оживає серед пейзажів Ягорлика».
Окнянська селищна рада поширює матеріали про історію володінь Гагаріних, життєпис княжої родини.
Місцеві активісти та фахівці з туризму прокладають маршрути, поєднуючи відвідини маєтку з відвідинами інших перлин регіону, таких як руїни кірхи в Триградах, апітерапія у Волярці та джерело «Дівочі сльози» у селі Розівка.
Довідка «ОЖ»
Сергій Жосан – член громадської організації «Краєзнавці Одещини», дослідник історії Окнянщини Подільського району Одеської області.
Зі шкільного віку полюбив історію, брав участь у реконструкторських іграх, цікавився краєзнавчими виданнями, досліджував місцеві архіви.
Здобув фах історика. Наукову діяльність розпочав ще на перших курсах університету. Його книги та статті є вагомим внеском у вивчення історії регіону.
*Помолог – це ботанік або агроном, який вивчає та розводить сорти плодових і ягідних культур.
Назва «Окни» походить від молдавського слова «окна», що означає джерело, струмок – ця місцина колись була багата на джерела, що не замерзають взимку. Деякі з них досягали в діаметрі 6-7 метрів. Більшість джерел закрили в період з 1812 по 1830 роки. У 1973 році було закрито джерело, фонтан якого бив висотою шість метрів.
Читайте також:
Після трагедії на одеському пляжі, де під час повітряної тривоги загинула жінка, питання особистої безпеки… Read More
Щодня бюветами користуються близько 45 тисяч людей. Оприлюднено результати останньої перевірки, які показують, чи відповідає… Read More
Антимонопольний комітет викрив готель в Одесі, який без підтвердження приписав собі статус “4 зірковий”. Тепер… Read More
Тема безпеки поблизу Одеської області знову опинилася у центрі уваги. Президентка Молдови Мая Санду заявила,… Read More
Понад два десятиліття на Любашівщині працює благодійний фонд «Рідний край», який підтримує українську культуру, народні… Read More
На Запорізькому напрямку загинув командир 154-ї окремої механізованої бригади полковник Володимир Кононніков. Тіло бойового офіцера… Read More
