Одеський мандрівник Руслан Верін: дев’ять тисяч кілометрів Південною Америкою

З осені 2018 року до травня 2019 року він відкривав для себе Латинську Америку — побував в одинадцяти країнах. Мандрівник каже, що ця поїздка була найемоційніше насиченою. Руслан розповів нам, як долав перешкоди і кого зустрічав на своєму шляху.

Нові враження: “бані інків” та вулкани

Цього разу крім велосипедних трас я підкорював гірські вершини та вулкани. Спеціально не готувався – це було спонтанне рішення. На вулкан піднявся в Еквадорі. Виявилося, що вулкан Чимборасо — це найвіддаленіша від землі вершина. Вона знаходиться ближче до Сонця, ніж Еверест! А в Перу влаштував собі день відпочинку у ”лазнях інків” — це скелі, з яких йде пара. У них видовбають печери, в яких можна попаритися.

Обід з морської свинки

Для місцевих жителів, це, виявляється, звичайна, хоч і досить дорога їжа – одна тушка коштує $15 за середньої ціни свинини та яловичини $3. Висока вартість цього м’яса пояснюється тим, що воно дуже корисне – не містить шкідливих жирів і холестерину, багате на білок.

Особливості місцевої інфраструктури

Блага цивілізації в країнах Латинської Америки не гірші, ніж в Україні, а за деякими параметрами випереджають нас. Це стосується якості доріг, спортивних майданчиків та парків. За весь час подорожі я змінив лише одну велопокришку — це до речі про якість доріг.

Громадський транспорт теж приємно здивував. Він добре розвинений практично у всіх країнах, де я побував. Наприклад, мешканець столиці Перу, Ліми ніколи не сяде в автобус, якщо там не буде вільних місць. Він знає, що за кілька хвилин прийде наступний.

А ось якість та поширення інтернету залишає бажати кращого. Україна за цими параметрами далеко попереду. І ціна у нас набагато доступніша.

Місцева валюта та туризм

У Панамі, Еквадорі та Сальвадорі в ході американський долар, це дуже зручно для туристів. В Еквадор навіть переїжджають жити пенсіонери зі США — отримують пенсію на картку і живуть там багато років. У зв’язку з цим там є досить високий рівень життя.

Дивності місцевої бюрократії

Під час подорожі випадково нелегально перетнув кордон Сальвадора. На дорозі потрапив “маленький” пропускний пункт, для місцевих і прикордонники не поставили потрібний штамп у паспорт. При виїзді з Сальвадора прикордонники намагалися відправити мене до “великого прикордонного пункту”, але мені вдалося вмовити їх поставити штамп про виїзд без зайвих кілометрів шляху і навіть без хабара.

Панамські неприємності

У Панамі познайомився із місцевими хуліганами. Звичайно, така ситуація могла статися будь-де. І мене тішить, що це було лише один раз. Під час пограбування, я їхав із двома попутниками: хлопцем та дівчиною з Франції. Але коли на мене напали, вони просто прискорилися, не зупинившись, вирішили не втручатися. Більше їх не бачив. Місцеві банди, мабуть, знають про таку поведінку грінго (прізвисько білих іноземців, у місцевих має зневажливий характер — прим. автора), і взагалі не звертають уваги на те, що ти їдеш не один.

Після того, як мене пограбували, я з іншим попутником зі США ходив шукати свій паспорт навколишніми вулицями. Тоді на нас знову напали, але вже хотіли пограбувати його, а мене взагалі не помічали. Однак у цьому випадку вони прорахувалися. Я його не покинув і ми вдвох відбилися від трьох нападаючих.

Це пограбування, окрім нервів, коштувало мені зайвих тижнів проведених у Панамі та проблемами при вильоті з Перу, бо в мене замість паспорта було лише тимчасове посвідчення для повернення в Україну, з простроченим терміном дії. Переліт був із кількома пересадками, а з такими документами мене не пускали на борт. Довелося йти на прийом до українського консула та робити нові документи.

Що знають про Україну в Південній Америці

Коли я питав у людей, чи знають вони де Україна, часто чув відповідь, “Так, у Північній Америці, десь недалеко від США”. Але, з іншого боку, мене часто впізнавали за прапором, тому що знають наших спортсменів. Тут усі захоплюються футболом, згадували Шевченко. Знають і наших боксерів: Кличка, Ломаченка, Усика.

Дружелюбність є, гостинності — ні

У країнах Латинської Америки мені дуже не вистачало гостинності. Так, тут люди посміхаються і навіть можуть допомогти, але ніколи не запросять до себе до хати. Якщо порівнювати з іншими регіонами, то найбільшу привітність я зустрічав у Середній Азії.

Фото: Руслан Верін

Нагадаємо, попередній ефір з Русланом Веріним був у нас у редакції майже рік тому.