Справжня історія України криється не в книгах та оповіданнях, а у традиційній вишивці. До Дня вишиванки «Одеське життя» підготувало фоторепортаж рушників та вишиванок із одеських музеїв, а також дізналася, яку історію вони приховують.
Декілька років тому у директора музею Реріха Олени Петренко виникла ідея створити «куточок» української культури. А що представляє нашу культуру найяскравіше? Правильно — вишивка. Тоді на допомогу покликали українську художницю Світлану Крижевську.
— Звісно, вишивка по всьому світі існую, але у житі українців вона відігравала дуже величезну роль. Це не елемент прикраси, як зараз багато хто вважає, вишивка має сакральне значення, тобто святе в орнаменті. Колись вишиванка була паспортом людини: розповідала про її статус, вік, родовід. Взагалі сучасну вишиту машинкою сорочку, важко назвати вишиванкою, вона не несе жодного сакрального коду та індивідуальності», — пояснила Світлана Григорівна.
Сама Крижевська рекомендує завжди звертати увагу, що зображено на «штучній» вишиванці. Це стосується й обрядового рушника. Інакше неправильно вишиті знаки можуть вплинути на наше життя. Зараз у музеї Реріха можна побачити рушник із різнобарвною вишивкою із Закарпаття. Його полотно зіткали за майже втраченим методом. Також тут є наш «подільський» рушник у червоно-чорних тонах із геометричними фігурами. До речі, це найдавніший вид вишивки. Ну, а як же куточок української культури без портрета Тараса Шевченка на рушнику? Щоправда, його зіткали на машинці. Олена Григорівна привезла його із Українського культурного центру при посольстві в Ізраїлі. Ще в музеї красується рушник херсонської майстрині Любові Федоренко. Вона не дотримується сакральних смислів, але чудово вишиває. У планах у зберігачів музею набагато збільшити експозицію українськими атрибутами.
Ми забули, що у стінах Одеського літературного музею зберігається дуже цікавий експонат — вишиванка найвідомішого автора гуморесок Степана Олійника. Її у 1982 році передала до музею сестра письменника Марія Іванівна після його смерті. Життя одеського поета було далеко не таким веселим, як гуморески. За те, що Степан Іванович увесь час носив вишиванку за радянських часів, його посадили до в’язниці. У Літературному музеї зберігається ще одна цікава річ — вишитий у символіці Одеської області рушник Олійника.
— Степан Олійник народився у Пасицелах Балтського району. Через деякий час його сім’я переїхала в село Левадівка. Кожного року Степан Іванович приїздив на рідну землю. Це було його місце сили. У той час традиційно збиралися селяни, щоб послухали його розповіді. І кожного разу вони зустрічали письменника з паляницею на вишитому рушникові», — розповіла завідувачка масового відділу Яна Іванівна. Але найцікавіше — це слід від паляниці, якою колись пригощали Олійника. Ось така багата на історію звичайна українська атрибутика.
А ви знали, що ми маємо «Живий музей» нематеріальної культурної спадщини Одещини. Йому близько 15 років і він працює при Одеському обласному центрі української культури. Сюди приходять, щоб дізнатися про традиції рідного краю. Звичайно, тут особливе місце займає традиційна одеська вишивка. На струнких манекенах красується весільна жіноча сорочка з характерною подільською вишивкою. Поряд з нею можна побачити повсякденне жіноче вбрання — на його рукавах зображено 28 ромбів, що символізують місячний календар. У музеї також є вишиванка з Полісся, ідентична болгарська вишивка із візерунками із блакитних ниток, традиційна чоловіча вишиванка та квіткова сорочка з елементами молдавської вишивки.
— Якось я захотіла пошити собі вишиту сорочку. Довго думала, що придумати. І вирішила, що вона буде характеризувати той регіон, звідки я родом — Рівненщину. Сорочка була зшита за всіма традиціями. А потім одного разу я поїхала у свій рідний край, і випадково виявила в скрині бабусі таку ж вишиванку як у мене. До цього я її навіть не бачила. Вишивка та візерунки на рукавах були однакові. Бабуся її вишила у 16-ть років. Говорять, що так спрацьовує генетична пам’ять», — Поділилася особистою історією директор центру Валентина Вітос. Яка ж експозиція музею без одеських рушників. Найунікальніший із них — це «Рушник національної єдності «Сонячна Одещина». Все, що на ньому зображено червоними нитками, символізує Одесу, людей та традиції. Створювали рушник понад 2500 людей. Його вишивали три роки на полотні якому більше 100 років. Наразі рушник виконує функцію оберега. До речі, у «Живому музеї» працюють майстрині, які можуть навчати справжньої вишивки.
У музеї «Степова Україна» представлено кілька традиційних вишиванок ХІХ століття. На жаль, музейникам не завжди вдається зберегти повну історію експоната. Сам музей почав працювати ще 1927 року, але у 30-ті роки його закрили. Частину експонатів, які ми бачимо у «Степовій Україні», 1955 року передали з Одеського археологічного музею. Наприклад, чоловіча сорочка із села Балтської громади. На ній червоними нитками вишиті троянди та листя світло-сірого кольору. Доповнює цю експозицію жіноче біле вбрання з квітковим орнаментом, вишите червоними та чорними нитками. Якщо придивитися до яскравого поділу фартуха, то можна побачити вишиване ім’я його власниці: «Харитина Руда, 1919 рік». Таким колись було святкове вбрання на Одещині. На окремому стенді з сорочками та рушниками гармонійно виглядає вишиванка із Закарпаття з вишитими на рукавах квітами по діагоналі. Традиційна сорочка з Чернігівщини – цій галузі характерний геометричний орнамент вишитий червоним. А також наша сорочка із Кодимщини зі свастикою:
— Це жіноча сорочка із сваргою, або як кажуть «свастикою». Стародавні арійці називали цей знак «свастю», а в сучасній мові це звучить як «щастя». Це символ добра та добробуту»,— розповіла під час екскурсії виконувач обов’язків завідувача музею Галина Загребенюк. Рушники, які лежать поряд на стенді, також родом із різних областей України — Закарпаття, Чернігова, Наддніпрянщини. Але ми звернемо увагу на оберегові рушники Одещини. Вони вишиті неповторним анімалістичним орнаментом. В експозиції музею таких рушників два. Перший рушник — з вишитими вершниками та собаками з списом. Зазвичай їх вишивали жінки за одну ніч перед тим, як відправити чоловіка та сина на полювання чи війну. Щоб повернутися додому живим та здоровим, чоловік носив рушник із собою. Другий рушник — з фігурками людей, що трималися за руки, і зооморфними конями вишивали, коли траплялася якась біда. Також у колекції музею знаходиться вишитий червоними нитками рушник «божник», ним прикрашали ікони, і тематичний рушник із вишитими сценками з життя різнокольоровими нитками.
Цей пожовклий від часу папір із зображенням орнаменту зі сховища Одеського художнього музею насправді історично зафіксований орнамент вишивки у 1922 році. Автор полотна художниця та живописець Олімпіада Стоянова-Косолапова. З 1917 по 1928 рік вона працювала у центрі ткацтва у Чернігівській області та наприкінці 20-х років готувала до друку альбом із подібними замальовками. У цих роботах Олімпіада зобразила українські орнаменти килимів, більшість із яких уже зникли. А коли художниця переїхала до Одеси, передала свої акварелі до художнього музею.
Читайте також:
У Південному попрощалися одразу з двома загиблими воїнами - солдатом Марковським Ігорем Григоровичем і бойовим… Read More
Із п'ятниці, 22 листопада, в Одесі відновлено роботу автобусів № 105 і №105-А за постійним… Read More
У п'ятницю, 22 листопада 2024 року, у зв'язку з плановими роботами на міських електромережах деякі… Read More
1003-й день Україна протистоїть повномасшатабній агресії російської федерації. На ранок, 22 листопада, ситуація на фронті… Read More
В Одесі 49-річна водійка автомобіля «Ssang Yong» наїхала на жінку, яка переходила проїжджу частину і… Read More
Доброго ранку, друзі! Почніть свій день з посмішки - ми підготували для вас свіжу порцію… Read More