На Одещині попрощалися із загиблим воїном ЗСУ, який мріяв стати вчителем

— «Після перемоги ми обов’язково будемо частіше бачитися, збиратися разом, тому що ми – родина, і це дуже важливо підтримувати одне одного, зберігати традиції роду. Чим дружнішою буде родина, тим міцнішою буде наша держава», — так казав Павлик, — згадує слова свого племінника Олена Абліцова.

Він мріяв після Перемоги купити будинок для своєї великої сім’ї.

Павло Балтян пішов боронити Україну з лав правоохоронних органів, поповнивши ряди Збройних сил. Його бойовий шлях розпочався у листопаді 2020 року. Доля рятувала його у найзапекліших боях. Боронив свою землю, нашу волю і незалежність. А коли рідні запитували «Як ти?», він завжди відповідав: «Все нормально!». 

Його пульс зупинила російська навала наприкінці лютого 2023-го, не давши натішитися життям.

Командир третього гранатометного відділення протитанкового взводу роти вогневої підтримки Павло Балтян загинув на двадцять восьмому році своєї життєвої дороги під час штурмової атаки поблизу Невельського Донецької області. Завжди у кишені він носив прапор України, з ним і загинув.

Павла любили всі, хто його знав. Побратими казали, що таких, як він, рідко земля родить…

– Смерть Павла – це трагедія для всього села. Він був доброю і світлою людиною. Незважаючи на війну, він продовжував навчання в Уманському педінституті. Після перемоги хотів продовжити вчительську справу бабусі та своїх тітоньок. Його бабуся Галина Павлівна, тато Володимир Васильович і мати Руслана Володимирівна, тітоньки, сестра жили ним. Наша остання зустріч була у вересні. Після розмови з Павлом у  моєму серці з’явилася впевненість у нашій перемозі. Я ніби сил від нього набралася, — ділиться враженнями староста села Петрівка, що на Кодимщині, Наталія Пастух. 

У родині Балтянів зберігаються листи прадідуся з фронтів Другої світової війни. Він теж свого часу виборював свободу. 

– Я не буду плакати, мамо! Я ж мужчина, я буду сміливим, як тато, — примовляв чотирирічний Дмитрик, прощаючись з батьком.

Сину залишилась світла пам’ять про тата та нагороди. За особисту мужність і самовідданість, проявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Павло Балтян нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та орденом «За мужність» посмертно.

Прощання з Героєм відбулось у його рідній оселі у селі Петрівка. Полеглого бійця зустріли живим коридором в Кодимі. На площі Перемоги відбулася громадська панахида. 

Павла Балтяна поховали на Алеї Слави поруч з побратимами. 

Тато героя — Володимир Васильович — знов повернувся до війська, щоб бити ворога за себе і за свого сина. Поруч з ним у строю – земляки-односельці. 

Тесть Олексій Кен, який не встиг віддати свою автівку зятьові на передову, передав її побратимам Павла зі словами: «Якщо вона не встигла послужити Паші, то тепер буде допомагати вам, його друзям».