Місто, до якого хочеться повернутися: як і чим живе прифронтовий Маріуполь?

Влітку 2021 року, через сім років, Маріуполь знову у стрічках новин всеукраїнських ЗМІ. Тільки новини зовсім інші – місто стало Великою культурною столицею України. Було заплановано 11 різножанрових фестивалів, проведення яких на 70% профінансовано Українським Культурним Фондом, а 30 – громадою міста. Загальна сума програми – 23 млн. гривень. На ці гроші тут провели: акцію “Ніч у музеї”, шоу Влада Троїцького “Дорога додому”, творчу резиденцію Post-Most, Марафон театральних міжнародних резиденцій, фестиваль “Театральна Брама”, фестиваль сучасної музики MRPL, мультикультурний фестиваль Goby-фест поколінь Generation house, книжковий фестиваль Open Book, музичний – Mariupol Classic. Про останній ще розповімо докладніше.

Туризм – справа політична

За словами директора КП «m.EHUB» Марії Слєти, всі фестивалі планують залишати на наступний рік. Робити це все вже треба за інші гроші – місцевого бізнесу, бюджетні або грантові. Може, фестивалі не будуть такими масштабними. Хоча масштаб – запорука залучення туристів. Наприклад, лише фестиваль сучасної музики MRPL залучив десятки тисяч глядачів. Люди приїхали з усієї України та навіть з-за кордону.

На жаль, статистика туристів, що прибувають до міста, не ведеться. Проте гід туристичного центру «Вежа» Марина Головньова каже, що останнім часом у них дедалі частіше замовляють екскурсії англійською, французькою, німецькою мовами. Іноземним гостям цікаво побачити прифронтове місто. Українці найчастіше їдуть на море, до найближчих селищ – Урзуф, Ялта, Мелекіне. Тут найтепліше море, а ціни нижчі, ніж на Чорноморських курортах. Міські пляжі теж дуже непогані, але залізниця, яка проходить за кілька метрів від відпочивальників, неабияк псує враження. Для вирішення цієї проблеми запросили французьких урбаністів, які вже мали такий досвід у себе на батьківщині. Вже є кілька варіантів рішень. На якому зупиниться місто – поки що невідомо.

 

Справжнє лихо з розвитком яхтингу. Через війну та анексію Криму виходити в море місцеві любителі далеких морських прогулянок не можуть. У яхт-клубі сиротливо стоїть десяток яхт, та парочка катерів катає туристів вздовж берега.

Статус міста-курорту Маріуполю ще належить відстоювати. І треба розуміти, що поки «головними» тут будуть «Комбінат Ілліча» та «Азовсталь», мало що зміниться у цьому напрямі. З іншого боку, промислові гіганти фінансують повністю або частково міські програми. Та й висока середня зарплата у місті – завдяки тому, що кожен десятий городянин працює у важкій промисловості. На Форумі мерів, що проходить на початку вересня, представники Батумі запропонували попрацювати над туристичною концепцією міста, завдяки якій Маріуполь може отримати до 2030 року до 100 тисяч робочих місць в галузі туризму. Але це все ще тільки плани, а поки що потенціал промислового туризму, що лежить на поверхні, мало використовується.

Слабка ланка

Ще одна слабка ланка в туристичному ланцюзі – це логістика. З Одеси (та й з інших міст півдня країни) до Маріуполя можна доїхати двома способами. Перший – поїзд 141/142 Одеса – Маріуполь, який ходить через день та йде 21 годину. Квитки недорогі – ціна купе 350-370 грн. Проте нових вагонів немає. Тому навіть якщо ви хочете заплатити більше, щоб у відносному комфорті провести майже добу, вам це не вдасться. Другий варіант – автобус. З Одеси він вирушає пізно увечері та їде 14 годин.

Зі столиці дістатися легше. До поїзда, який плентався 18 годин, додали швидкий – він домчить вас на чотири години швидше. Легше тим, хто має свій транспорт. Автомобільні дороги Київ – Маріуполь відремонтовані або у процесі.

На вже згаданому Форумі мерів ішлося про будівництво нового аеропорту. Старий, на жаль, використовувати не можна. Місце для нового терміналу вибрали максимально безпечне. Нові повітряні ворота планують звести за два роки.

Місто для себе

Незважаючи на всі проблеми, місто все одно розвивається, і, здається, у правильному напрямку. Маріуполь вирішили насамперед зробити комфортним для мешканців, а там і туристи підтягнуться. Наприклад, активно оновлюють міський транспорт. Вже зараз перейшли на безконтактну оплату проїзду. Шляхами ходять новенькі тролейбуси і модернізовані чеські трамваї. Але головне досягнення – «прощання» з маршрутками. 2022 року мер обіцяє остаточно прибрати їх з вулиць міста, перевівши на обслуговування приміських та внутрішньообласних маршрутів.

 

Вже зараз приємно гуляти центром – тішать око оновлені фасади будинків навіть 50-х років побудови. Звичайно, є пам’ятки архітектури, які спричиняють біль. Але, як нам розповіли, головна проблема та біда у тому, що вони перебувають у приватній власності. На жаль, тут на руку несумлінним господарям грають злочинно-ліберальні закони.

Ще кілька зруйнованих будинків – нагадування про нетривалу окупацію міста – розбиті, зі слідами обстрілів та згарищ. Проекти реконструкцій будинків вже є. В одному з них з управління поліції зроблять культурний центр. Частину будівлі не зачеплять і приберуть під купол як пам’ять про ті події.

А ще у місті багато фонтанів – сучасних, концептуальних, з підсвічуванням, музикою та лазерним шоу. Показали нам і сучасні центри послуг із садами на дахах, арт-простори та відремонтовані за останнім словом техніки будинок культури, інклюзивну бібліотеку.

 

З руїн до концертної зали

Повертаючись до теми фестивалів та занедбаних будівель, хочеться розповісти про концерт, який проходив у руїнах старої синагоги. Ця будівля до революції була придбана єврейською громадою для облаштування місця для молитов. З приходом радянської влади синагогу націоналізували, а під час війни тут був німецький госпіталь. Краєзнавці кажуть, що, скоріш за все, саме це і врятувало будівлю від руйнування. Після війни у ​​будівлі знову розміщувалися різні організації. У 80-х виникла ідея створити тут картинну галерею. І поки шукали фінансування, на початку 90-х через рекордний снігопад дах будівлі обвалився. Робити новий не стали – не було грошей, і наступні тридцять років будинок повільно руйнувався. Усередині накопичувалися тонни сміття. Кілька років тому споруду почистили, викорчували весь бур’ян, вивезли сміття, поставили сцену.

І руїни зазнали перетворення! Тут проводилася Ніч у музеї, а під час фестивалю Mariupol Classic розмістився один із майданчиків. Таким чином організатори хотіли ще раз звернути увагу на проблему синагоги, відновлення якої, напевно, справа честі на спомин про розстріляних тисячі євреїв у роки Другої Світової. А ще споруда унікальна тим, що залишилася єдиною старовинною культовою будівлею в місті.

Вражає, але попри відсутність даху, вікон і підлоги тут виявилася потрясна акустика. У день нашого відвідування фестивалю тут виступав колектив МANSOUND, відомий своїм бездоганним виконанням а капела як народних пісень, так і відомих джазових композицій. Цього вечора тут звучали і українські пісні, і класика, і старий добрий джаз.

Mariupol Classic та Мерк’юрі

Фестиваль Mariupol Classic не може похвалитися десятирічною історією. Він стартував у 2018 році на честь заснування у місті першої професійної концертної організації – Камерної філармонії.

 

Ви можете собі уявити, що протягом усієї історії у півмільйонному місті не було філармонії! Більше того, у Маріуполі не було навіть мистецького музею! Нинішній музей Куїнджі заснований у 2010 році. Загалом, донедавна тут не було ні театрів, ні арт-просторів, ні концертних майданчиків. Не дивно, що й молодь у місті не затримувалася. Напевно, багато хто пам’ятає культовий фільм «Маленькая Вера». Так от, дія картини відбувається у Маріуполі – сонячному, але страшному та депресивному робітничому місті. Таким воно було до 2015 року, таким залишається у пам’яті більшості з нас. Завдання фестивалів – зламати цей стереотип.

Про культурний голод свідчить той факт, що під час першої цього року акції «Ніч у музеї» її відвідали 10 тисяч маріупольців! Два невеликі музеї ледве впоралися з ажіотажем, який викликали виставки картин Марії Примаченко та «Скіфське золото», а також роботи Куїнджі, привезені з інших міст.

Але повернімося до Mariupol Classic. Незважаючи на кілька місяців активного культурного життя, жителі міста із задоволенням ходили і на платні концерти фестивалю та прийшли на опен-ейр концерт «Ніч в опері».

 

Головний колектив концерту – симфонічний оркестр Харківської філармонії під проводом маестро Юрія Янка. Солісти – чудові українські оперні співаки, які виступають на європейських сценах, солісти Національної опери України, народні артисти України Алла Позняк (мецо-сопрано), Тетяна Ганіна (сопрано), Микола Шуляк (тенор), Дмитро Агєєв (бас).

На честь Дня народження легендарного Фредді Мерк’юрі, якому 5 вересня виповнилося б 75 років, прозвучала світова прем’єра симфонії, присвячена безсмертній музиці британського гурту Queen. Назва концерту таким чином перегукувалася з відомим диском гурту A Night at the Opera. Але тільки цього вечора голосом Фредді став голос віолончелі Олександра Пірієва. Переказувати музику – річ невдячна. Скажу лише, що маріупольці вимагали «біс», і оркестр повторив найпотужніший уривок симфонії. І ще раз тисячі слухачів, затамувавши подих, слухали, як неймовірно може звучати віолончель і яка вона співзвучна із голосом улюбленого виконавця.

Зустрівши в натовпі знайомого колегу, поговорили з ним про життя у Маріуполі. Звичайно, зараз краще, сказав він. Музику добре чути. 2015 року тут проходив фестиваль «Червона Рута». Отож тоді бої за містом слухати заважали. Було страшно.

Зараз лінія фронту проходить не так далеко – за 22 кілометри від міста. Але багато які жителі Маріуполя все одно повертаються додому. Тут на них чекають.

Фото авторки