Куди зникли знамениті вітражі музею Одеського порту та які скарби він зберігає

Ключові моменти:

• У 2024 році вибухова хвиля пошкодила вікна та історичні вітражі музею
• Частину експонатів через загрозу обстрілів перемістили до фондосховищ
• У музеї зберігаються артефакти від античних амфор до моделей кораблів віком понад 100 років
• Заклад залишається відкритим для відвідувачів, хоча екскурсії через воєнні ризики наразі не проводять

Одеський морський порт залишається одним із ключових об’єктів української логістики та експорту навіть під час війни. Разом із ним під постійною загрозою опинилася й культурна спадщина, пов’язана з історією морських перевезень і розвитку міста. Журналістка «Одеського життя» Вероніка Поліщук побувала у Музеї Одеського порту імені Франца де Воллана та поспілкувався з його керівництвом і співробітниками.

У матеріалі використані розповіді директорки музею Ольги Севостьянової, доглядача Валерія Соколова, а також директорки Музею морського флоту України Людмили Бондаренко.

Опала штукатурка та пошкоджені вітражі

Дістатися до музею Одеського порту можна зі сторони Митної площі. Він розташований на сходах Ланжеронівського спуску.

Сьогодні сходи зверху огороджені решітками та колючим дротом. Але, незважаючи на складний маршрут, допитливі відвідувачі продовжують приходити до музею. Судячи з книги записів, останній гість був тут у червні 2026 року: «Побачив, згадав, дякую, чудово…»

– Музей не може продовжувати працювати в такому стані, – каже його директорка Ольга Миколаївна Севостьянова. – Сиплеться штукатурка… Війна… Тому екскурсії ми не проводимо.

У 2024 році вибуховою хвилею в музеї вибило вікна та вітражі.

– Залишилося лише два вітражі, – показує вцілілі фрагменти колишньої краси доглядач музею Валерій Соколов. – Їх не поставиш, бо ззаду немає великого скла, – вітражі відразу випадуть. Вони важкі, свинцеві. Виготовляли за старими технологіями.

Через часті удари по порту обвалюється ділянка стелі — і Валерій ретельно її закладає. Падають фотографії, розміщені на стінах музею. Доводиться поправляти, заклеювати, прибирати штукатурку.

Частина вітрин – закрита, на експонатах, які через свої розміри не сховані у сховищі, – целофанові чохли. Але все ж у музеї порту й сьогодні можна побачити багато цікавого. Причому безкоштовно.

– Екскурсій немає – грошей брати не маємо права, – підкреслює Ольга Миколаївна.

Спадщина де Воллана

Нерідко відвідувачів музею зустрічає саме Валерій Соколов. Він навіть може провести екскурсію.

12 років Валерій пропрацював у порту бетонником. Робота важка – серце не витримало. За рахунок порту йому встановили кардіостимулятор і запропонували роботу в музеї.

– Близько десяти років тут. Екскурсії проводять – я набираюся інформації, – каже доглядач. – Тож і сам можу щось розповісти.

Музей Одеського порту був заснований у 1990 році – з ініціативи видатного краєзнавця Миколи Григоровича Глеб-Кошанського. Ідею підтримав тодішній начальник порту Микола Павлюк.

Музей носить ім’я Франца де Воллана – одного з головних засновників Одеси та Одеського порту. Микола Глеб-Кошанський – перший директор музею – зайнявся дослідженнями його життя та звершень. Ним були знайдені мемуари де Воллана, написані старофранцузькою мовою, плани будівництва Одеси та її порту. Вдалося знайти й могилу першобудівника нашого міста. Микола Григорович відшукав її на Волковському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Прах де Воллана хотіли перепоховати в Одесі. Але російська влада в цьому відмовила.

Про будівельні плани та любов до апельсинів

Нинішня директорка музею Ольга Севостьянова – дочка Миколи Глеб-Кошанського.

– Тато привозив оригінали карт зі столичних архівів, і я теж привозила, – згадує Ольга Миколаївна. – І, якщо підійти до стендів, уважно їх розглянути, – видно, як будувалася Одеса. Дуже детально.

Сьогодні в експозиції музею можна побачити чотири історичні плани міста та порту. З останнім, підписаним імператором Павлом, пов’язана анекдотична історія, увічнена для нащадків пам’ятником «Апельсину-рятівнику» роботи одеського скульптора Олександра Токарєва. Вередливий самодержець наказав припинити будівництво Одеси та порту «за непотрібністю». І хитромудрі одесити, щоб врятувати майбутню «перлину біля моря», надіслали йому в подарунок 3000 грецьких апельсинів. За легендою, кожен цитрус був загорнутий у папір з описом соціальних та економічних переваг міста на березі Хаджибейської затоки. Павло захопився презентацією ідеї і відновив фінансування будівництва міста та порту.

Античні артефакти та лапті з канатів: що подивитися в музеї Одеського порту

Щоправда, морські гавані існували тут ще з часів стародавніх греків. І в музеї є прямі докази цього – амфори, знайдені під час поглиблення дна порту, та грецький якір з острова Зміїний. Зрозуміло, що від нього залишилася лише металева частина. Решту відновили за кресленнями.

А ось дерев’яні палі, витягнуті під час реконструкції портових молів, збереглися повністю. Років їм, звісно, дещо менше – близько 200. До того ж зроблені вони з мореної модрини – тієї самої породи деревини, з якої зроблені й палі, на яких досі стоїть Венеція.

– Я одну трохи почистив, щоб було видно структуру дерева, – пояснює Валерій.

Ще один вражаючий експонат називається куртан. Зрозуміти, для чого він призначений, без супровідних фото, мабуть, неможливо. Схожий на убоге крісельце без ніжок. А на сидінні чомусь покладені лапті. Як пояснив Валерій, це – наплечне пристосування, що дозволяло носіям у порту переносити поодинці, здавалося б, непідйомні вантажі. А підошви лаптів сплетені з канатів – зрозуміло, що береста такі навантаження не витримає.

Гроза турків – козацькі чайки

У музеї є також експозиція, присвячена участі Чорноморського козацтва у взятті Хаджибея. Відразу привертають увагу бюсти завойовників турецької фортеці – отаманів Захарія Чепіги та Антона Головатого, створені одеським скульптором Петром Кириленком.

Спонукають зупинитися макети суден Чорноморської гребної флотилії – козацьких кайок і чайок.

– На відміну від кайок, головною частиною чайок був кіль-човник, видовбаний з липової або вербової колоди. Вони були низької посадки, галерного типу. І по них було дуже складно влучити, – розповідає Валерій Соколов. – Ядра хіба що в щоглу потрапляли. Турки їх дуже боялися. Чайки швидко підбиралися до турецьких суден, пробивали ватерлінію і тікали.

Одну з моделей чайки, за словами Ольги Севостьянової, зробив сам Микола Гліб-Кошанський.

А уявити, як будувалися судна тих часів, можна, розглянувши макет старовинної суднобудівної верфі.

Про «Велику реставрацію» та столітні моделі

Значна частина моделей суден, що збереглися в експозиції, була перевезена до музею порту з Музею морського флоту України – після пожежі в будівлі Англійського клубу, де він розміщувався.

– На жаль, реставраційні роботи в будівлі Англійського клубу повністю не пройшли. Хоча в 2021 році вона потрапила до президентської програми «Велика реставрація», – розповідає директорка Музею морського флоту Людмила Бондаренко. – Сьогодні фінансування на проведення ремонтно-відновлювальних робіт немає.

З початком війни частину експонатів перенесли до фондосховища. У залах залишилися лише великогабаритні моделі та макети.

За словами Людмили Бондаренко, багатьом із них 110–130 років. Модель замовляли, коли спускали судно на воду. При її створенні суворо дотримувалися масштабу, кожна деталь точно відповідала самому судну.

Поруч із моделлю пароплава «Діана», побудованого в 1899 році, – штурвальне колесо, зняте з судна під час списання. Свого часу його капітаном був легендарний лейтенант Петро Шмідт. Після революції «Діану» перейменували на «Карла Маркса». Судно ходило в рейси аж до 1964 року.

Є тут моделі старовинних фрегатів і яхт, земснарядів і буксирів, криголамів, броненосців, флагманських суден ЧМП… І у кожного судна – своя історія.

Мармуровий Дюк – подарунок із Парижа

У експозиції залишився й бюст першого градоначальника Одеси герцога де Рішельє. Легендарний Дюк, чий пам’ятник у римській тозі сьогодні завалений мішками з піском на Приморському бульварі, постає у вигляді висіченого в мармурі блискучого генерала.

– Бюст був виготовлений у Парижі та подарований Одесі. І до жовтневих подій 17-го року стояв у нашій міській думі, – розповідає Людмила Бондаренко. – Потім його віддали в запасники одного з одеських музеїв. А після організації нашого музею в 1962 році чомусь вирішили, що це морський адмірал, і передали нам.

Музеї морського флоту та Одеського порту відомі в усьому світі своїми найбагатшими науковими бібліотеками. Щоб ознайомитися з унікальними документами, сюди приїздило чимало закордонних дослідників.

Музей порту внесено до міжнародного реєстру відомих музеїв сучасного світу та нагороджено орденом Оксфордської бізнес-асамблеї «За високу службу людству».

Сьогодні запилені крісла конференц-залу закриті плівкою… Але зібрані тут книги про історію порту зацікавленому гостю дозволяють погортати і зробити закладки – до майбутнього відвідування. Музей чекає, коли його зали знову заповнять екскурсанти, а наукові конференції – зберуть вчених. А в експозиції займе своє місце недавня героїчна історія порту – присвячена щоденній мужності людей, які продовжують працювати під постійними обстрілами ворога.

Читайте також:

• Скарби Старокінки та знахідки «чорних археологів»: пенсіонер з-під Одеси створив унікальний музей
• Рояль з розбомбленого готелю та розтрощені памʼятки: що показують в Одесі на виставці в музеї ВМС