Ключові моменти:

• Прибирання могили коштує від 300 гривень, для заробітчан — дорожче
• Комунальні служби не прибирають могили через нестачу працівників
• У частині сіл це підробіток, в інших — безкоштовна допомога
• Толоки допомагають уникнути занедбаних могил

Журналістка «Одеського життя» Юлія Валіева відвідала села Буджакської та Бессарабської громад щоб дізнатися, хто зараз прибирає могили. Для цього вона зустрілася з людьми, які щодня стикаються з цією проблемою: старостами, комунальниками, мешканцями і тими, хто вже заробляє на прибиранні поховань. Тож у статті ви знайдете не припущення, а реальні історії, ціни і досвід.

Скорботні, але важливі дні

«Слухай, чи є хтось у Буджаку, хто прибере могили батьків?» – цей дзвінок від подруги, що нині за кордоном, змусив задуматися про те, як сьогодні живуть сільські цвинтарі. Раніше Проводи були часом зустрічі живих, а тепер кладовища Одещини часто нагадують про тих, хто поїхав. 

До війни в Україні у поминальні дні на сільських кладовищах було повно людей. Люди приїздили з різних куточків країни на малу батьківщину, щоб віддати шану померлим близьким. А також зустрітися тим, хто давно виїхав із села, з однокласниками, сусідами, добрими знайомими – з тими, хто пам’ятає їхніх рідних і їх самих ще з дитинства.

Це був час, коли мертві збирали живих і ніби нагадували їм про рідний дім, село, де виросли.

З кожним роком війни таких зустрічей стає дедалі менше. Проте люди не забувають традиції і, звичайно, переймаються як за живих рідних, так і за померлих.

Попит є – працівників немає

Пошук тих, хто прибере могилу, почався з місцевих комунальних підприємств. З’ясувалося, що вони наводять лад лише навколо кладовищ та біля ритуальних майданчиків. Послуги «прибрати могилу» немає.

Чесно кажучи, цей факт трішки здивував, адже зараз, коли багато людей виїхали за кордон, це можна було б зробити прибутковою послугою. Чому це не зробити? Із цим запитанням звернулася до Максима Абаржи, керівника Бессарабського ВУЖКГ:

– Кожної п’ятниці наші працівники вивозять сміття з контейнерів, що встановлені на кладовищах у Бессарабському. Ми прогрейдували дороги на обидва цвинтарі, прибрали гілки, траву навколо, стихійні смітники. Зараз робимо ремонт ритуального майданчика на новому кладовищі. На те, щоб прибирати могилки, не вистачає людей – у працівників немає броні, тож військовозобов’язані воюють.

Скільки коштує прибрати могилу?

У місцевій групі однієї із соцмереж натрапила на оголошення: «Наведу лад на могилах ваших рідних». За вказаним номером відповіла Наталя:

– Мій чоловік на війні, маємо трьох дітей. Зарплату йому останнім часом затримують, отже підробляю. Займаюся цим вже третій рік, але тільки на Бессарабському кладовищі. Зараз дуже багато замовлень – ви вже 23-тя мені телефонуєте.

– Скільки коштують ваші послуги?

– Прошу 300 гривень з тих, хто мешкає в Україні, і 500 – з тих, хто за кордоном. Але зазвичай платять більше, бо просять ще купити квіти, поставити лампадку. Після роботи завжди надсилаю фотозвіт. Попит такий великий, що доводиться відмовляти, бо до проводів не встигну. Знаю, що в Бессарабському ще кілька людей надають таку послугу.

Мешканці можуть організуватися самі

Одне з найвпорядкованіших кладовищ Бессарабської громади – у Соборному. До війни тут встигли зробити дорогу до цвинтаря, туалет, огорожу, новий ритуальний майданчик виклали плиткою і зробили тротуари між рядами могил.

– Ми впорядкували лише нові могили – вздовж центральної алеї, де поховані наші герої-захисники. В старій частині поховання роблять хаотично – люди намагаються ховати рідних поряд із пращурами, – розповів Сергій Сіваєв, староста Соборненського старостату.

– Наше комунальне підприємство у березні вивезло чотири тракторні причепи сміття. Працівники скошують траву, прибирають звалища, впорядковують могили захисників. Але щоб прибрати усі одинокі могили, рук не вистачає. Наскільки знаю, в Соборному є люди, які роблять це за гроші. А взагалі цим могли б зайнятися самі мешканці – організуватися, призначити людину-доглядача, збирати гроші на благоустрій кладовища, на зарплату людині. 

У селах не все вимірюється грошима

Якщо у великих селищах Бессарабському і Соборному послуга прибирання могил існує, то в менших селах це не заведено.

***

Село Ярославове розташоване у восьми кілометрах від Бессарабського. Працівники з благоустрою кожного дня скошують траву, обробляють хімікатами, прибирають біля кладовища. Школярі фарбують огорожу.

За словами Івана Гуткана, старости Ярославівського старостату, тут не заведено за гроші прибирати могили.

– Люди вважають це справою, яка зарахується на небесах. Наприклад, ми з дружиною прибираємо завжди могили наших померлих сусідів, діти яких давно живуть за кордоном, – каже Іван Гуткан.

***

Добре впорядковане кладовище у Вільному – асфальтована дорога, огорожа, два туалети (до речі, не на всіх сільських кладовищах вони є), ритуальний майданчик.

– Перед проводами ми робимо толоку, в якій беруть участь фермери, вчителі, школярі, підприємці, мешканці села. Це вже традиція і ми її не порушуємо, – розповідає Наталя Фучеджи, староста Вільненського старостату.

***

У Ганнівці Лісненського старостату, де мешкають нащадки старообрядців, свої традиції. Тут немає ритуального майданчика – на кладовищі стоїть древлеправославна церква, якій понад двісті років: колись її привезли на волах у вигляді дерев’яних брусів і зібрали на місці. Це єдина дерев’яна церква в колишньому Тарутинському районі. Минулоріч ганнівці зібрали 58 тисяч гривень на її ремонт, цього року планують оновити і дзвіницю.

***

У Лісному цвинтар розташований у Манзирському природному заповіднику. 

Кладовище огороджене, є ритуальний майданчик. Наводять тут лад місцеве комунальне підприємство, працівники з благоустрою і самі лісненці.

– Наші люди не зіпсовані грошима, отже якщо родичі померлих просять прибрати могилу, ніхто грошей не візьме. Це питання совісті, – сказав Іларіон Мустяца, староста Лісненського старостату.

***

У складі Петрівського старостату Буджацької громади три села – Петрівка, Матильдівка і Новосілка.

– На могилах наводять порядок самі люди. Ті, хто виїхав, просять знайомих, друзів прибрати, і ніхто не відмовляє, бо це свята справа, – зазначає Олександр Воронюк, староста Петрівського старостату.

***

Кладовище в селі Новоукраїнка Новотарутинського старостату минулого року зазнало пожежі – люди палили сміття поряд.

Парасковія Жигун, місцева жителька, організувала серед односельців збір коштів на благоустрій та ліквідацію наслідків пожежі. На зібрані гроші зробили огорожу, встановили хрест-розп’яття, стіл для поминальної служби.

***

До Новотарутинського кладовища веде дорога, викладена плиткою. Навколо цвинтаря – свіжопофарбована огорожа, біля входу – розп’яття. Тут є добра традиція: після того, як усі прибрали могили близьких, школярі і вчителі проводять велику толоку – «ревізію» цвинтаря. На неприбраних могилах разом наводять лад – так жодне поховання не залишається занедбаним.

P.S. Могили батька і матері своєї однокласниці я прибрала сама, тим більше, знала їх за життя. Звичайно, що безкоштовно. Щоправда, шукати довелося довго, адже і спитати на сільських кладовищах про могилу немає в кого.  

 

Що говорят мешканці сіл на Одещині?

Марія В., с. Євгенівка:

– Треба частіше прибирати на могилах своїх рідних, тоді і кладовища будуть впорядкованими. Може потрібно, щоб старостати оголошували толоки на цвинтарях не тільки по весні, а хоча б раз на квартал.

Григорій Ж., с. Серпневе:

– Хотілося б, щоб на кладовищах було більше зелених насаджень, якісь декоративні кущі, ялинки. Зрозуміло, що за цим має слідкувати наглядач. Якщо громади фінансово на це неспроможні, треба людям об’єднатися і скидатися, наприклад, раз на місяць по 200 гривень. Гадаю, що і ті, хто виїхав, погодяться.

Марина П., с. Буджак:

– Обурюють випадки вандалізму і крадіжок на кладовищах. На Буджацькому цвинтарі майже не залишилося металевих огорож навколо могил – їх вкрали та здали на металобрухт. Не гребують навіть залізними хрестами. Є випадки, коли розбивають пам’ятники. Звертатися в поліцію – марна справа. Потрібна людина, яка буде наглядати за кладовищем, заразом і запущені могили впорядковувати. Могила не має залишатися одинокою. Так сумно, коли бачиш могилу людини, яка виростила трьох дітей, а до неї ніхто не приходить…

Довідка «ОЖ»: про традиції поминальних днів на Одещині

• На півдні Одещини поминальні дні, що настають через тиждень після Великодня, називають Гробки, Радониця, частіше Проводи.
• Давні слов’яни Радоницею, або «весняною радістю», називали цикл весняних свят – час поминання померлих.
• Перша письмова згадка про поминання родичів на другий тиждень після Великодня зафіксована в давніх літописах 1372 року.
• У селах Бессарабії поминальні дні проходять в неділю, а інколи у понеділок або вівторок.
• За церковним календарем, проводи припадають на 9-й день після Великодня.
• У поминальні дні люди моляться за померлих. Відвідують могили, приносячи їжу, міцні напої, роздають «помани» (пакунки з цукерками, печивом, паскою, чашкою або тарілкою, рушником, свічкою). Вживання їжі на цвинтарі, напевне, комусь здається варварським звичаєм, але це споконвічна українська традиція вшанування предків.

Раніше ми повідомляли, що могили відомих одеситів зникають серед сміття на Другому Християнському цвинтарі.

Також розповідали як в Одесі знищили Перше християнське кладовище.

Читайте також: Кам’яні хрести Шершенців на Одещині: звідки вони та що розповідають про Рахманський Великдень