«Гніздо Борисове»: пам’яті Бориса Дерев’янка

Книга починається з рядків роздумів про те, чи справжній вбивця опинився на лаві підсудних, чому так і не названі замовники, як жила газети всі ці роки… Це печальна хронологія подій 27-річної давності. Презентація книги Лариси Бурчо «Гніздо Борисове» відбулася в Одеському регіональному відділенні Національної спілки журналістів України.

Як ви розумієте, ця книга присвячена Борису Федоровичу Деревняку, і на її презентації побував практично весь колектив «Вечірньої Одеси», той самий колектив, який уже двадцять сім років збирається в день смерті свого Редактора (вони пишуть і говорять про нього тільки так — з великої літери) на Другому християнському, щоб покласти квіти на його могилу, ще й ще раз згадати про нього.

Книжка вийшла у двадцяту річницю дня вбивства Бориса Дерев’янка. Ця книга пам’яті про нього – об’ємна та багатопланова.

— Ця книга — перш за все, данина пам’яті та поваги до Бориса Федоровича, колективу газети, яку він створив, — сказав тоді на відкритті голова ОРО НСЖУ Юрій Роботін.

Автор книги Лариса Бурчо не приховувала: двадцять років минуло, а рана не гоїться, біль втрати залишається.

— А ще боляче, що нічого не можна змінити. Але ж відомо: людина жива доти, доки жива пам’ять про неї. Борис Дерев’янко залишив місту рукотворну пам’ятку — створену ним газету «Вечірня Одеса», а нашим завданням після його смерті було зберегти газету, дати їй вижити у непрості часи.

Лариса Бурчо розповідає, що в книзі передано всі версії вбивства Бориса Дерев’янка, що існували, все те, що свого часу з багатьох причин не можна було винести на широку публіку. Є в книзі розповідь і про тих, хто працював у «Вечірці» з Борисом Дерев’янком, і кого вже теж з нами більше немає.

На презентації зібралося багато людей — тих, хто особисто знав Бориса Дерев’янка, тих, хто з ним працював. Багато хто відгукувався про нього як про людину пряму, часто безкомпромісну, «складну», «без підтексту» і подвійного дна.

Одні сетували, що в Одесі досі немає пам’ятника Борису Дерев’янку, інші слухали мовчки, зізнаючись потім, що важко часом відшукати ті єдино необхідні у подібних ситуаціях слова…

Книжка «Гніздо Борисове» вийшла невеликим тиражем. Зате знайшлися меценати, які викупили частину тиражу і передали його в дар бібліотекам міста та області, щоб кожен охочий міг отримати можливість прочитати її.

«Живемо один раз… Ось саме! Один. Живемо без чернеток. Тому й жити треба ясно, чисто, гідно. Адже один раз. Один єдиний. Минуть роки, рано чи пізно, чи сам поставиш собі запитання, чи інші тобі його зададуть: жив ти навіщо? Що зробив? Що залишив по собі?», — ці слова самого Бориса Дерев’янка стали епіграфом до книги Лариси Бурчо.

І, здається, додати нічого. Та й не потрібно…