Подружжя Олени та Миколи Андрусенків із Подільщини втратило у війні доньку Ларису та сина Віталія. У цьому матеріалі — історія двох захисників, їхнє життя до війни, останні розмови з рідними та спогади батьків.
Ключові моменти:
У старому фотоальбомі родини Андрусенків — звичайне життя, яке тепер здається безцінним: маленький Віталій поруч із сестрою Ларисою, родинні свята, усмішки, моменти, про які батьки можуть говорити годинами. Олена та Микола погодилися поділитися з «Одеським життям» спогадами про своїх дітей — такими, якими вони залишилися в пам’яті рідних: добрими, домашніми, щирими.
Лариса загинула у перші години повномасштабної війни. Через два з половиною роки родина втратила й Віталія — він загинув на Курщині, виконуючи бойове завдання. Журналістка «Одеського життя» Любов Кузьменко поговорила з батьками про їхніх дітей, їхній вибір служити Україні та останні зустрічі, слова й обіцянки, які назавжди залишилися в родинній пам’яті.
Гортаючи старий фотоальбом, подружжя Андрусенків згадує своїх дітей: син і донька зросли чемними людьми, вони завжди були слухняними і дуже «домашніми».
Микола Андрусенко військовослужбовець, віддав армії 26 років. Саме його приклад став вирішальним – діти обрали той самий шлях.
– Коли Віталій народився, Ларисі було одинадцять років. Він для неї став найдорожчою маленькою лялечкою, вона для нього – другою мамою, – ділиться спогадами пані Олена.
Лариса скрізь брала братика із собою. А коли сідала за уроки, маленький Віталій діставав свій зошит, ручку і мостився писати поруч.
– Лорочка змалку дуже любила куховарити. Завжди балувала нас смачними стравами, смаколиками, – згадують Андрусенки.
Проте, коли настав час обирати майбутнє, дівчина вирішила рятувати життя – вступила до Котовського (нині Подільського) медучилища, яке успішно закінчила.
У 18 років Лариса палко закохалася у статного офіцера Руслана Гуцола і вийшла за нього заміж. Ця любов і пов’язала її долю з армією. Лариса розпочала службу у 14-й радіотехнічній бригаді Повітряних сил ЗСУ. Робота вимагала нових знань, тому з цивільного медика вона перекваліфікувалась на радіотелеграфістку.
Довгі роки подружжя служило пліч-о-пліч. Згодом, коли полковника Гуцола перевели до генерального штабу в столицю, Лариса прийняла рішення залишитись у рідній частині.
Напередодні великої трагедії був звичайний лютневий день, сповнений простих сімейних турбот.
– Я в той день, якраз перед війною, пішла на базар, – згадує пані Олена. – Донька зателефонувала і запросила до себе на чай. Пригощала канапками, ми багато говорили про різне. Потім Лорочка захотіла відвезти мене додому. Я ще відмовляла її, мовляв, ти ж після нічного чергування, відпочинь краще. Але вона наполягла.
Пан Микола радо зустрів доньку, розговорились про життя-буття. Багато говорили про скупчення російських військ біля кордонів України, про загрозу війни.
– «Доню, – кажу. – Сто п’ятдесят тисяч військ біля кордону – це загроза». А Лариса мені: «Тату, я не вірю, що буде війна», – згадує Микола Андрусенко.
– Хто б міг подумати, що то була наша остання зустріч із донькою, – тихо каже пані Олена.
Ранок 24 лютого 2022 року. Страшну звістку приніс батькам син. Його голос у слухавці й досі відлунює невимовним болем: «Мамо, тримайся… Нашої Лорочки вже немає…».
Того ранку підрозділи Повітряних сил підняли за тривогою. Чоловік Руслан поспіхом відвіз Ларису до військової частини. Він ще навіть не встиг повернутися додому, коли російська ракета завдала нищівного удару по військовій частині. Тоді, у перші години повномасштабного вторгнення, ворожа атака обірвала життя Лариси Гуцол та її 21 побратима й посестри.
Попри коротке життя, Лариса разом із Русланом встигли виховати чудових дітей, діждалися внучку.
– Доньці залишалось до пенсії якихось 11 місяців. Вона мала 28 років військової вислуги, – каже пані Олена. – Лорочка так мріяла вийти на пенсію, щоб няньчити внучку. Не судилося.
Син Лариси Ростислав нині перебуває в Португалії, де вчиться на перекладача, а донька Вікторія залишилась на рідній землі і відкрила у Подільську власну справу.
Ларису Гуцол поховано 27 лютого 2022 року в місті Подільськ. Вона знайшла свій спокій на алеї Слави разом з іншими захисниками, які тримали небо над Одещиною у той фатальний ранок: Вікторією Барбул, Оленою Беріною, Андрієм Бондарем, Павлом Бондаренком, Дмитром Голоднюком, Оленою Добровольською, Андрієм Думбравою, Дмитром Зайцевим, Лілією Косар, Людмилою Кутішевською, Сергієм Леном, Олександром Медведенком, Наталією Процишиною, Сергієм Сабатином, Тетяною Скурат, Аллою Стратіон, Олексієм Шудою, Олегом Чернієм, Наталією Споровою, Ольгою Шорис, Олександром Яськом.
Тепер вони разом тримають небо у вічному Небесному полку.
За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі Лариса Гуцол нагороджена медаллю «Захисник Вітчизни» (посмертно).
Віталій Андрусенко народився 18 травня 1986 року. Він змалечку мав надзвичайно добре серце і дуже любив тварин.
– Кого він тільки не приносив додому! І білочок, і цуценят, і кошенят, і їжачків. Одного разу привів чужого собаку. Згодом знайшлися господарі і дали Віталику винагороду за те, що прихистив їхнього улюбленця, – пригадує пані Олена.
Віталій серйозно займався спортом, зокрема греко-римською боротьбою, постійно їздив на змагання та здобув багато медалей.
– Сину подобалось вчитися. Після школи він закінчив училище, потім технікум, а згодом здобув вищу освіту в Національному аграрному університеті на Сумщині, – розповідає пані Олена. – Саме звідти він і привіз додому свою кохану Оленку.
Батько Віталія пан Микола згадує, що син не цурався жодної роботи: після аграрного університету він погодився на єдину вільну вакансію тракториста в депо.
– Приходить і каже: «Тату, мені запропонували місце, тільки трактор зовсім поламаний. Допоможеш привести до ладу?». Ми з ним стали і зробили з того трактора справжню лялечку, – розповідає пан Микола. – Віталій швидко всього вчився. Згодом став механіком, а потім і головним механіком підприємства.
У 2015 році Віталій Андрусенко вирішив змінити цивільне життя й вступив до лав Державної прикордонної служби України. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, воїн був на найгарячіших напрямках фронту – на Херсонщині, Миколаївщині, Донеччині, поблизу Часового Яру. Свій останній бій відважний прикордонник прийняв на Курщині.
На фронті Віталій служив оператором дронів, будучи очима та надійним прикриттям для свого підрозділу.
– Після загибелі Лорочки я благала сина більше не йти на передову. А він обіймав мене й заспокоював: «Мамо, я своїх хлопців не кину. Все буде добре, не хвилюйся».
Перед останнім бойовим виходом Віталій попередив рідних, що три дні не буде зв’язку.
– Обіцяв передзвонити одразу, як повернеться, – згадує пан Микола. – Це було у вівторок. А в четвер ми вже забили на сполох, бо батьківське серце передчувало страшне. Ми поїхали до військової частини, щоб дізнатися бодай щось.
Згодом родині повідомили: Віталій Андрусенко загинув 10 жовтня 2024 року на Курщині під час виконання бойового завдання.
– Невдовзі він мені наснився – сказав, що був поранений, – каже згорьована мати. – Вже потім побратими підтвердили: після поранення син ще п’ять годин виходив на зв’язок і давав знати, що він «трьохсотий», що йому потрібна допомога… Клята війна забрала у нас і доньку, і сина.
Для бойових друзів Віталій був взірцем мужності, надійності в бою та вірності присязі до останнього подиху.
– У нашій пам’яті Віталій назавжди залишиться щирим другом, який тримав небо над нами та закривав собою від лиха. Він був надійним, – згадує свого побратима Микола Гранченко.
За особисту мужність і героїзм Віталій Андрусенко був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
– Нас іноді запитують, чому ми так часто їздимо на кладовище. Дивне запитання… Адже там наші діти, наш Всесвіт, – тихо каже пані Олена. – Вдома все нагадує про них. Он стоїть синова машина. У вольєрі чекає собака Віталія, ми її доглядаємо. Старий альбом заповнений світлинами щасливих моментів із дітьми…
Маленькій донечці Віталія Маргариті – всього два рочки. Вона впізнає татка на фотографіях, посміхається йому і кличе… А тато тепер тримає над нею небо у Небесному війську.
На знімках: Лариса Андрусенко з дітьми Ростиславом та Вікторією; Родина Андрусенків; Віталій Андрусенко з дружиною Оленою
Читайте також:
Трагедія сталася сьогодні вдень, 27 серпня, в одному з приватних домоволодінь Буджацької громади Одеської області.… Read More
Стаття «Одеського життя» про маленьке село Рівне на Одещині несподівано знайшла свого читача за тисячі… Read More
За прогнозами синоптиків, завтра, у п’ятницю, 28 серпня 2026 року, небезпечні метеорологічні явища в Одесі… Read More
Сьогодні, 27 серпня, в Одесі тролейбусний маршрут №10 тимчасово змінив схему руху. Через технічні причини… Read More
Від опери та симфонічної музики до джазу, українського фольку й сучасного мистецтва — дізнавайтеся, які… Read More
В Одесі триває відновлення дитячої міської поліклініки №6 Compass на Таїрова, пошкодженої під час дронової… Read More
