В цей день, 10 лютого 1810 року, в Одесі було відкрито перший «міський» театр, а вже на початку ХХ століття його було перейменовано на «оперний». До 213-річчя публікуємо оновлену статтю.
Відразу після заснування міста в ньому виявилося багато казарм і мало театрів — жодного. Мистецтву нічого не залишалося, як піти до солдатських казарм. Так, на зорі бурхливого театрального життя Одеси саме там влаштувалася Мельпомена.
З самого початку XIX століття саме в казармах давали свої несамовиті уявлення запрошені французькі трупи. Користуючись обставинами, запрошені актриси в свою чергу запрошували на сцену для виконання чоловічих ролей населення казарми, а запрошені на сцену солдати запрошували актрис затриматися в казармі після вистави, тому що в цей час, згідно терміново відредагованого статуту вартової служби, починались танці до упаду.
Патологічна любов військових до театру та хронічне заняття цим у казармах не на жарт стривожило імператора Олександра I.
Виходило, що мало не щовечора оголювалися (у прямому і переносному сенсі) південні оборонні рубежі імперії. Імператор негайно видав звернення до одеситів:
«Громадяни Одеси! Батьківщина у небезпеці! Становище дуже критичне! Настав час будувати театр і забирати з казарм актрис!».
Для цього імператор виділив 20 тисяч рублів.
Театр був побудований за проектом відомого петербурзького архітектора Тома де Томона і відкрився 10 лютого 1810 року. Це була біла будівля на зразок античного храму, звернена фасадом до порту.
Зал налічував 800 місць. На його підмостках виступали знамениті оперні співаки, трупи імператорських та королівських театрів.
Всіх захоплювала акустика театру: у ложах майже не було чути того, що коїться на сцені. Це виявилося дуже доречним, оскільки генерал-губернатор наказав усім одеським чоловікам з’являтися в театрі виключно з дружинами. Причому в розпорядженні не уточнювалося, з чиїми дружинами треба з’являтися, і було зрозуміло правильно. До того ж дуже доречним виявилося те, що й на сцені не було чути того, що коїться в ложах. Тобто в театрі панувала повна гармонія за повної темряви.
Хрестоматійно відомо, що одеський театр неодноразово відвідував і чиновник канцелярії генерал-губернатора поет А.С. Пушкін. Як поет він був розсіяний і тому вважав, що в театрі є постійна ложа. І справді його постійно бачили у ложі дружини директора театру Амалії Різнич. Щоправда, про це хрестоматійно було невідомо чоловікові Амалії — купцю Івану Різнич.
Одеса зажила напруженим театральним життям. Заїжджі трупи змінювали одне одного. Але улюбленицею одеситів все ж таки була італійська трупа. Ось що розповідає нам про неї історія: «Небагата талантами, з мізерним оркестром, нікчемними декораціями та майже повною відсутністю костюмів італійська трупа стала помітним явищем у житті міста».
Стала вона такою завдяки своїм неповторним примадоннам, які сміливо користувалися відсутністю костюмів. Саме цим вони підкорили всіх одеських чоловіків. Італійські тенори у свою чергу підкорили всіх одеських жінок, сміливо користуючись відсутністю одеських чоловіків, ангажованих примадоннами. Тож сьогодні кожна одеська родина з гордістю може стверджувати, що в її жилах тече гаряча італійська кров, що вибачає бажання кожного одесита хоч раз потрапити до Італії. До того ж бажано раз і назавжди.
Але тому театру не судилося довге життя. Сьогодні рідко хто згадує, що були часи, коли в Одесі відчувався недолік у воді. І, навпаки, у вині в Одесі брак не відчувався. Тому вино легко замінювало воду. Ось і в новорічну ніч 1873 року, коли замість ялинки раптом спалахнув старий Оперний театр, на пожежу збіглася вся Одеса. І не з порожніми руками, а з відрами та закускою. Одесити відразу зрозуміли, чим пожежники гаситимуть театр, чим у ці драматичні хвилини вогнеборці замінять дефіцитну воду. Пожежні помпи працювали всю ніч, але їм так і не вдалося погасити «запальні труби» всіх одеситів.
Оперний згорів дотла. Чи варто говорити, що будівництво нового Оперного стало справою честі усієї Одеси?
До Одеси спеціально були запрошені два відомі на той час архітектори — Ф. Фельнер і Г. Гельмер, за проектами яких були побудовані театри в багатьох містах Європи.
У 1882 році вони представили свій проект міській Думі. За основу архітектори взяли зведену чотирма роками раніше Дрезденську Оперу архітектора Готфріда Земпера.
Урочисте відкриття театру відбулося 1 (13) жовтня 1887 року.
Еміль Карлович Зольцер
Першим, хто відзначив подібність, був Еміль Карлович Зольцер, який жив тоді на вулиці Рішельєвській. Як тільки вранці він вийшов на балкон і лише глянув на оперу, з якої тільки вчора зняли будівельні риштування, він одразу покликав дружину:
— Доро, іди сюди, Дора! Ти чула, що кажуть усі?
— Кажуть, наш новий театр ні на що не схожий.
— Ой, не знаю, не знаю. Розплющ очі: він тобі нічого не нагадує?
— Ой, — сплеснула руками Дора Юхимівна, — на тому тижні я ж такий торт спекла нашому племіннику Борічці!
— Ось, — підняв вказівний палець Еміль Карлович, — я завжди казав: якби ти цілодобово не чухала мову з сусідками, то могла зробити проект кращим, ніж ці Гельмер і Фельнер. Ні, я нічого не хочу сказати про них поганого — все-таки вони мають майже одеські прізвища, — але в тебе крему явно більше.
Дора Юхимівна, дружина Зольцера:
— Мілю, закрий краще балкон — тобі не можна багато солодкого.
Чи варто дивуватися, що ввечері під балконом Мілі Зольцера на Рішельєвській стояв такий цокіт, ніби під балконом на конях гарцював гусарський полк. Але це був не полк, це пів міста стояло під балконом і цокало язиками, примовляючи:
— Такий схожий, щоб ми так жили! Ще б з десяток свічок, як на торті для Боречки, і взагалі не відірвати очей.
Але хіба це заважає одеситам пишатися своїм театром? У ньому безглуздо шукати вади — ви тільки втратите час — у ньому все чудово. Тут навіть величезна бронзова люстра залу для глядачів здається легкою, витонченою і невагомою, хоча має більше однієї тонни ваги. Мабуть, керуючись саме цим прикладом, багато одеситок не бояться набирати вагу в межах цієї цифри.
Так, театр у кожному одеситі закладений генетично. Це природно, бо в Одесі завжди з усього роблять трагедію, яку, щоправда, закінчують фарсом. І, звичайно, тут кожен почувається актором, бо навколо стільки безкоштовних суфлерів.
Читайте також: Забитий та заклеєний: як Одеський художній музей виживає під час війни
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More
21 листопада Україна відзначає День Гідності та Свободи в Україні — одне із знакових державних… Read More
За прогнозом Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в… Read More
