В Одесі почали позбавлятися радянських назв задовго до законів про декомунізацію. Однією з перших стала вулиця Орджонікідзе, якій у 1995 році повернули історичну назву — Розумовська. Чому це зробили і чиє ім’я вона носить — пояснюємо просто.
Улица Разумовская в начале 20 века
Ключові моменти:
Це перейменування відбулося ще у 1995 році, коли багатьом вулицям у центрі міста та на Молдаванці почали повертати їхні історичні назви.
Цікаво, що ця вулиця стала однією з перших, де радянську назву замінили на історичну задовго до ухвалення законів про декомунізацію 2015 року.
Розумовська — це історична назва вулиці, яка вперше з’явилася на мапах міста ще у XIX столітті.
На честь кого названа: вулиця названа на честь Петра Розумовського, який був першим цивільним губернатором Одеси (1800–1801 рр.).
Розташування: вулиця знаходиться в історичному районі Молдаванка і є однією з важливих транспортних артерій, що з’єднують центр міста з автовокзалом і виїздом на трасу Одеса–Київ.
Варто зазначити, що в межах сучасної деколонізації та декомунізації (2024–2025 рр.) в Одесі було перейменовано ще сотні топонімів, однак назва «Розумовська» залишається незмінною, оскільки є частиною історичної спадщини міста.
Рішення про повернення історичної назви вулиці Розумовської було ухвалене у червні 1995 року (згідно з розпорядженням міського голови № 204-01р від 02.06.1995 р.). Мером тоді був Едуард Гурвіц, який і ініціював процес зміни назви.
Це стало частиною першої великої хвилі перейменувань в Одесі після здобуття Україною незалежності. Міська влада того часу взяла курс на повернення місту його автентичного обличчя, замінюючи радянські ідеологічні назви на ті, що існували до 1917–1920 років.
Чому прибрали назву «Орджонікідзе»? Григорій Орджонікідзе був більшовицьким діячем, ім’я якого маркувало радянський простір. У 1990-х роках його постать вже не вважалася гідною увічнення в назві однієї з ключових вулиць міста.
Чому обрали назву «Розумовська»? Це назва, під якою вулиця виникла і розвивалася з 1830-х років.
Зв’язок з особистістю: вулиця названа на честь Петра Розумовського, першого цивільного губернатора Одеси. Він був представником відомого козацько-старшинського роду Розумовських, що також підкреслює зв’язок історії міста з українським контекстом.
Увага, «Одеське життя» підготувало для своїх читачів Повний список старих і нових назв вулиць Одеси (оновлено). Сподіваємося, він буде вам корисним.
Вулиця Розумовська в Одесі — це Молдаванка. За Союзу вона носила ім’я Серго Орджонікідзе (про нього нижче), а нинішня її назва допускає подвійне трактування, і це дуже навіть добре. Поясню. Є думка, що назвали її на честь одесита, графа Петра Олексійовича Розумовського, представника видатного козацького роду, який жив і помер в Одесі. Гідна постать, рекомендую почитати про нього те, що на сайті «Одеського життя» написала колега Ірина Сорокіна.
Але! Є й думка, не менш правомірна, що вул. Розумовська — на честь УСЬОГО знаменитого козацького роду Розумовських. І це дає нам повне право розповісти про Кирила Розумовського, останнього гетьмана Війська Запорозького, старшим і улюбленим онуком якого був одесит Петро Олексійович.
Народився Кирило не «із срібною ложкою в роті», а в родині козака на прізвище Розум із села Лемеші на Чернігівщині (березень 1728 року). Пощастило йому в житті завдяки дуже специфічним здібностям старшого брата Олексія, який, маючи прекрасний голос (і, ймовірно, не тільки його), потрапив спочатку у 1731 році до придворної капели в Петербурзі, а в 1742 році — до спальні імператриці Єлизавети Петрівни.
Та так припав їй до душі, що став її фаворитом (так це тоді називалося). А за чутками — вони навіть таємно повінчалися! Невдовзі Олексій викликав до Петербурга всю родину Розумів, які отримали «шляхетне» прізвище Розумовських. Жодного разу не грамотного молодшого брата фаворит відправив набиратися розуму в Європу. Віддамо належне — таки набрався.
В Італії, Франції, Німеччині вивчав різні науки, добре опанував мови. У 1744 році обидва брати отримали графські титули. Того ж року Єлизавета Петрівна «вшанувала своєю присутністю» Київ і обрала місце, де за проєктом Бартоломео Растреллі мав постати Маріїнський палац для її милого графа Розумовського.
Козацька старшина з Глухова клопотала перед нею про відновлення «старих вольностей», зокрема — гетьманства, скасованого у 1734 році після смерті гетьмана Данила Апостола. Клопотав, як належить, і Олексій Розумовський.
«Йдучи назустріч побажанням трудящих», імператриця ідею схвалила. Того ж року на Глухівській раді «за порадою» Єлизавети гетьманом Лівобережної України обрали Кирила Розумовського. Він став жити у Глухові та Батурині, на посаді гетьмана вирізнявся розумом і, за мірками тих часів, патріотизмом.
Підвладну йому територію України звільнили від квартирування військ, селянам дозволили продавати надлишки врожаю. Було законодавчо закріплено становище української знаті, проведено прогресивну судову реформу.
Порушивши правило, ще Петром Першим встановлене, він перестав узгоджувати з царедворцями кандидатів на полковницькі посади, а сам призначав туди своїх людей. «Надавив авторитетом» — і у 1752 році з’явився указ, що забороняв перетворювати українців на кріпаків.
Ним було створено спеціальну канцелярію для прийому скарг і прохань від населення — щоб уникнути зловживань місцевої влади. Заборонив без його особистого дозволу заарештовувати українців — окрім кримінальних злочинців. А ще Розумовський сам визначав розмір податків і не звітував перед Петербургом.
Усього цього вистачило, щоб наступна імператриця — Катерина Друга (якій, між іншим, допоміг сісти на престол Кирило Розумовський) звинуватила його у надмірних вимогах щодо автономії України.
Ще б пак, адже вирішили, що він порушив присягу, дану Єлизаветі Петрівні у придворній церкві: бути «вірним, добрим і слухняним рабом і підданим, і народ малоросійський до вірності та покори приводити». І у 1764 році Розумовський потрапив у немилість і у відставку. Катерина змусила його зректися гетьманства.
Окрема грань його життя — президент Імператорської академії наук протягом більш ніж пів століття (1746–1798 рр.). Тобто у 18 років, промчавши за два роки «галопом по Європах», він був призначений на цю посаду, шокувавши тодішній науковий світ.
Очевидно, позначилася специфічна «дружба» старшого брата з імператрицею. І все ж, задля об’єктивності скажемо, що, будучи від природи «Розумом», він зумів розібратися в інтригах серед учених (куди ж без інтриг), розібрався у проблемах, а головне — в людях, «відділивши зерна від полови».
Можна з упевненістю стверджувати, що знаменитий Михайло Ломоносов не став би тим, ким він став, якби не величезна підтримка Розумовського у всіх починаннях. Після обрання/призначення гетьманом «Розум» хотів відійти від справ Академії, але не отримав на це найвищого дозволу і багато років був змушений курсувати між Глуховом і Петербургом.
Кирило Розумовський помер у 1803 році в Батурині на 75-му році життя від інфаркту. Похований у місцевій Воскресенській церкві, збудованій ним же.
У Кирила Розумовського чимало «персональних» вулиць в Україні: це Бориспіль, Ізюм, Київ, Чернігів, Яготин, Черкаси, Глухів тощо. У рідному його селі Лемеші є вул. Розумовських. А так, як в Одесі — Розумовська, схоже, лише одна. Ну так і Одеса ж тільки одна…
Далі — про попереднього «господаря» цієї вулиці — Серго Орджонікідзе. Там справжня чехарда: вулиця спочатку називалася Розумовська. З 1938 р. — вул. Орджонікідзе. З 1941 по 1945 — Розумовська. З 1945 р. — Орджонікідзе. З 1995 р. — вул. Розумовська.
Насправді його звали Григорієм, а Серго — це партійне прізвисько цього грузинського революціонера-більшовика, згодом — одного з вищих керівників ВКП(б) і Радянської держави, найближчого соратника Сталіна.
Ми не будемо торкатися подробиць усієї його біографії, опишемо лише, як у роки СРСР казали, «етапи великого шляху». Брав участь у революції 1905 року і жовтневому збройному повстанні 1917 року в Петрограді.
У період Громадянської війни був Тимчасовим надзвичайним комісаром Раднаркому РСФРР «на Україні» (1918) і по Півдню росії (1918), очолював Комітет оборони Терської Радянської Республіки (1919) і Північно-Кавказький революційний комітет (1920). Начальник трудової армії півдня РСФРР (1920).
Зіграв одну з провідних ролей у поваленні місцевих урядів в Азербайджані, Вірменії та Грузії і створенні під егідою більшовиків Закавказької федерації. Був Першим секретарем Закавказького (1924—1926) і Північно-Кавказького (1926) крайових комітетів ВКП(б); наркомом робітничо-селянської інспекції (1926—1930) і важкої промисловості (1932—1937) СРСР, а також головою Вищої ради народного господарства СРСР (1930—1932). Керував процесом індустріалізації СРСР. Схоже, цього цілком достатньо для застосування до топоніма з його ім’ям закону про декомунізацію.
Трохи детальніше зупинимося на дуже показовому фіналі його життя, до якого, без жодного сумніву, звично доклав руку його «хазяїн» Сосо Джугашвілі, тобто Сталін. У 1907 році Орджонікідзе був заарештований за звинуваченням у бандитизмі і поміщений до в’язниці в Баку. Там у камері він познайомився з Йосипом Джугашвілі.
З того часу між ними встановилися відносини, майже дружні: Орджонікідзе був одним із небагатьох людей, з ким Сталін був «на ти». Після самогубства дружини останнього — Надії Аллілуєвої саме Орджонікідзе і Кіров, як найближчі друзі, провели ніч у домі Сталіна.
Нагадаємо, Кіров незабаром був дуже «незрозуміло» застрелений. Відданий прихильник Сталіна, Орджонікідзе ніяк не міг погодитися зі знищенням «старих більшовиків». Репресії проти членів компартії, які ніколи не виступали проти лінії партії, до вбивства Кірова були відносною рідкістю, але після — стали звичайним явищем.
Наростання напруженості у відносинах Серго зі Сталіним відбулося після хвилі кадрових чисток передусім у економічних наркоматах. Під ударом опинилася велика кількість співробітників Орджонікідзе в Наркомтяжпромі, яких він намагався захистити від необґрунтованих репресій.
У 1936 році був заарештований і в 1937 р. розстріляний старший брат Орджонікідзе — Папулія, який дав рекомендацію Серго до партії. На лютнево-березневому (1937 р.) пленумі ЦК ВКП(б) Серго Орджонікідзе був запланований як головний доповідач з питання «про уроки шкідництва, диверсії і шпигунства японо-німецько-троцькістських агентів».
На підставі зібраних матеріалів він підготував проєкт постанови за своєю доповіддю. У проєкті не йшлося про масштаб шкідництва у важкій промисловості, наголос робився на необхідності усунення наявних у роботі наркомату недоліків. Є дані, що цей проєкт був розкритикований Сталіним.
Помер Серго Орджонікідзе 18 лютого 1937 року, за п’ять днів до цього пленуму. Офіційна причина смерті — інфаркт. Але!
Через багато років Ольга Шатуновська — діячка т. зв. хрущовської «відлиги», активна учасниця реабілітації репресованих, розповіла зі слів дружини Серго, що та почула постріл у кімнаті чоловіка і, забігши, побачила руку, що опускалася з револьвером. Він вистрілив собі в серце.
На комоді лежав його лист, він написав усе, що думав, що не може більше жити, не знає, що робити. Микита Хрущов у своєму доповіді «Про культ особи і його наслідки» сказав: «Сталін допустив знищення брата Орджонікідзе, а самого Орджонікідзе довів до такого стану, що той змушений був застрелитися».
Серго Орджонікідзе з почестями поховали у кремлівській стіні. А у 1938 році його вдову засудили до 10 років ув’язнення. Також у 1938 році були засуджені інший брат Орджонікідзе — Іван і його дружина. У 1941 році був заарештований третій брат — Костянтин, його утримували під вартою понад 12 років в одиночній камері. Був розстріляний також племінник Орджонікідзе Георгій Гвахарія, директор Макіївського металургійного заводу…
Раніше ми розповідали, чому в Одесі провулок Мічуріна перейменували на Маргарити Ніколаєвої.
Також повідомляли як вулиця Костецька стала Генерала Ватутіна.
Читайте також: Деколонізація Одеси: приклад перейменування провулка Спартаківського на Пігрова
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
***
Цей матеріал ґрунтується на архівних даних про перейменування одеських вулиць, зокрема офіційному розпорядженні міського голови від 2 червня 1995 року №204-01р.
Автор вивчив історичні карти Одеси XIX століття, де вже зафіксовано назву «Розумовська», а також проаналізував першу хвилю повернення історичних топонімів після здобуття Україною незалежності.
У тексті враховано контекст сучасної декомунізації та деколонізації, а також історичні відомості про Григорія Орджонікідзе як радянського державного діяча, ім’я якого носила вулиця.
Також використано біографічні дані про Петра Розумовського та його роль в історії міста як першого цивільного губернатора Одеси.
Екіпаж історичної місії NASA Artemis II уперше за пів століття наблизився до супутника Землі, зафіксувавши… Read More
Минулий опалювальний сезон став найважчим випробуванням для Одеської області: регіон пережив півсотні цілеспрямованих ударів по… Read More
В Одесі та області завтра, 8 квітня, очікується мінлива погода з опадами та сильним вітром.… Read More
З 7 квітня жителям півдня Одеської області доведеться платити за поїздки до обласного центру майже… Read More
У центрі Одеси, біля пам’ятника Шевченку у парку, названому на ім'я поета, зібралися сотні людей.… Read More
Багаторічний конфлікт між одеською мерією та медичним університетом добігає кінця, відкриваючи шлях для повноцінної практики… Read More
