Борщ, деруни і шахи: як жителька Любашівки наводить культурні мости між Португалією та Україною

Шахові турніри за донат

У місті Порту, де зараз мешкає Марина, вона започаткувала літературний проект. Пропрацювавши останні чотири роки директоркою з комунікацій Глобального договору ООН, спрямованого на відбудову України, Марина Сніжинська підготувала спецпроект про крафтових вітчизняних виробників і малих аграріїв та низку інших заходів.

Жінка здобувала фах літературознавця в Києво-Могилянській академії, успішно студіювала журналістику в газеті «День». Після закінчення вишу вступила до аспірантури. Її спогади про громадського, політичного діяча, літературознавця Володимира Панченка надруковано у книзі Любові Ісаєнко «Володимир Панченко: у своєму часі та понад часом».

— Мені поталанило потрапити у клуб, напрям діяльності якого – шахи, культура, кіно та органічне садівництво. Мій чоловік — шаховий тренер, і тепер за португальський клуб виступає українська дитяча команда. Португальці навіть жартують, що ми в Україні вчимося грати в шахи, ще не навчившись вимовляти слово «мама».

Ми беремо участь у турнірах, де грають усі, — від дітей до «сеньйорів» поважного віку. Проводимо в парках невеличкі шахові акції. Даємо всім охочим зіграти кілька партій за донат на підтримку волонтерського медичного батальйону «Госпітальєри», — розповіла Марина.

Спільнота клубу тепло ставиться до українців і всіляко допомагає в організації культурних заходів. Просто неба демонструвалися фільми «Тіні забутих предків», «Земля», «Білий птах із чорною ознакою» та «Людина з кіноапаратом». Мета цих показів — ознайомлення португальців з українським кінематографом.

На що вчилась, тим і згодилась

Португальські друзі допомагають їй з перекладом. Якось прочитала невеличку лекцію-огляд головних течій української літератури від початку XX століття до теперішнього часу.

Зі сцени українською і португальською звучали поезії українських поетів. Почали з вірша «Війна» Павла Тичини, завершили «Землею» Ярини Чорногуз, яка декламувала прямо з передової. Марина Сніжинська повідала присутнім про тернистий розвиток української поезії за останні сто років — від здобуття державності до сьогодні. Для португальців це було перше знайомство з українською літературою.

— Чути вірші Павла Тичини, Василя Стуса, Оксани Забужко португальською було неймовірним досвідом. Наша культура — це наша велика гордість, але ми маємо неоране поле роботи, щоб її за кордоном знали так, як знають будь-яку іншу європейську культуру. Щоб досконало вивчати португальську, я потроху перекладаю їх поезію українською. Відкриваю для себе нові імена. Переклад — це радше хобі, але мрію видати вибране португальської поезії українською мовою, — розповіла Марина.

Українці, які живуть у Порту, люблять читати, а головне — жадають обговорювати прочитане. Тож жінка започаткувала читацький клуб, який збирається раз на місяць.

Також Марина разом із літературознавицею Мафалдою Ґомеш переклали португальською і надрукували вірші шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз – людини, яка бачила найстрашніші прояви війни.

«Ми прийшли висловити вам свою підтримку!»

Очолюючи відділ комунікацій української мережі Глобального договору ООН в Україні, Марина працювала над об’єднанням українських та закордонних бізнесів для допомоги у відновленні України.

Презентувала Президентці Словаччини Зузані Чапутовій та закордонним чиновникам український павільйон, де розповідалось про збитки для українського клімату від війни.

— Я бачила, під яким враженням виходили люди після екскурсії. Вірю, що кожна така розмова посилить підтримку України за кордоном, — поділилась Марина Сніжинська. — Якось у павільйон зайшло троє людей — двоє африканців і їхня компаньйонка зі США:

— Дайте поговорити з кимось з України!

— Я українка, — кажу.

— Ми прийшли висловити вам свою підтримку! Ми з Африки. Маємо проблеми з постачанням пшениці. Знаємо, що в цьому винна не Україна, а Росія, яка напала на Україну.

Далі – багато теплих слів від людей, які так далеко від нас, але які добре розуміють ситуацію. Молоді жінки з Литви, які вчать українську. Хосе з досконалою українською, яку вивчив, щоб допомагати нашим біженцям у Франції. Діаспоряни зі США й Канади, яким уже легше розмовляти англійською, але які вправляються, щоб не забувати мову батьків. Співробітниця NASA. Офіційна делегація з Молдови.

У червні Марина долучилась до створення стенда Ukraine Business Compact, ініціативи, яка вже об’єднала понад 700 бізнесів з 51 країни світу для економічного відновлення України. Презентувала цей проект з колегами у Берліні, який реалізовувався спільно з Міністерством економіки України, відвідувачам з усього світу. На гостину завітав новий генеральний секретар НАТО Марк Рютте.

Борщ, кутю й деруни куштували всі

Завдячуючи підтримці земляків та закордонних друзів, Марина організувала збори коштів на придбання тепловізорів і техніки для підрозділів ЗСУ.

— Щоранку чекаю на повідомлення від рідних, що ніч минула нормально. На щастя, днями мене провідала матуся. Сумую за домівкою, хоч до життя в Португалії адаптувалася досить добре. Можливо, краще, ніж багато інших переселенців. Тільки до Різдва без снігу, морозу, колядок і щедрівок звикнути не вдається. А рецепт куті тепер знають усі мої місцеві друзі. І ще вони знають, що таке деруни і вареники. Борщ куштували всі, й не раз. Хоч він не схожий на жодну з португальських традиційних страв, але місцевим припав до смаку. І ніхто з них ніколи більше не матиме сумніву, що це саме українська традиційна страва. Це також має значення! — зазначила Марина Сніжинська.