Його врятували випадково — немовля, яке вже вважали мертвим. А згодом він став одним із тих, хто наважився переписати історію Одеси і повернути їй козацьке коріння. «Одеське життя» зібрало маловідомі факти про Богдана Сушинського — з архівів, спогадів рідних і його власних текстів.
Письменник Богдан Сушинський повернув Півдню України його козацьку історію
Ключові моменти:
Для півдня України він, уродженець Львівщини з душею одесита, був значно більше, ніж літератор: він належав до тих, хто повертав цьому краю його справжню історію, козацьке коріння і українську ідентичність, протистоячи міфам про «особливий шлях» Причорномор’я.
10 квітня виповнилося б 80 років від дня народження письменника, історика, публіциста, ідеолога сучасного українського козацтва Богдана Сушинського.
Почнемо розповідь про нього з дивовижного випадку, який врятував майбутнього письменника ще немовлям.
Його життєва історія почалася драматично. Богдан Сушинський народився у Самбірському в’язничному лазареті, куди його вагітну 30-річну матір Олену Іванівну кинули як «пособницю бандерівців». У родині вже були братик Микола і сестра Парасковія. А немовля було настільки кволим, що його помилково визнали мертвим і віднесли до моргу. Лише випадок урятував дитину: тюремник помітив ознаки життя і таємно «продав» його 74-річній бабусі Катерині, яка й виходила онука, нарікши «Богом даним».
Це стало втіхою для старенької, бо нещодавно її старший син Федір – командир місцевого загону ОУН-УПА – загинув, воюючи проти сталінського режиму. Тіло повстанця, прив’язане за ноги до машини, притягли до матері на впізнання на хутірець, що біля села Чорна. Щоб не наражати всю рідню на небезпеку, вона відмовилася його признавати. Пізніше таємно знайшла сина у безіменній могилі і перепоховала його у лісі. Богдан Сушинський згадував, що часто з бабусею навідувався на те місце вшанувати дядька.
Наприкінці 1946-го його матері та рідному дядьку Михайлу присудили по десять років каторги з висилкою у Сибір. Навесні 1951-го прийшла ще одна біда: відповідно до договору обміну територіями з Польщею родину Сушинських і ще три сотні бойківських краян депортували з Дрогобиччини на Донеччину, в село Староласпа. Корову і коня, яких родина привезла із собою, одразу конфіскували.
Згодом бабця Катерина з онуками перебралася у Борислав, на Львівщину, до сина Петра.
Після восьмирічного ув’язнення до родини повернулася мати.
Олена Сушинська влаштувалася робітницею на овочевий завод. Заробленого на прожиття не вистачало, тож навесні 1955 року родина перебралася у степове село Трояни, що на Миколаївщині.
З родиною доньки поїхала на південь України і її мати Катерина Олексіївна.
Поважного віку пані була справжньою аристократкою і хранителькою роду Сушинських, який колись мав власний герб: підкова й дві стріли навхрест. Знала шість мов і навіть мешкала в Англії та США, де народила сина Петра.
«Моє раннє дитинство минуло в Бориславі. За нашою хатою був потічок, а за ним – Карпати. З однієї стихії – гір – я потрапив до іншої – у степи. Любов до неозорих українських обширів прийшла пізніше. Насамперед же було здивування: я вперше побачив кавуни, дині, міг їсти їх досхочу. Ходив у білій сорочці з краваточкою, до старших звертався лише на «ви», вчительці казав «пані». За все це тамтешні хлопчаки мене ненавиділи й люто, нещадно били. Я оборонявся, як міг. Мене лупцювали до крові, та я не здавався. Я уже тоді сказав ровесникам: мене можна вбити, але не набити» – так писав у спогадах письменник.
Підрісши, пас у степу колгоспних телят, працював у будівельній бригаді, багато читав і друкував перші журналістські опуси в місцевій газеті. Мріяв повернутися у Трояни, викопати став, звести над водоймою дім із дикого каменю. Тому за студентства на філфаку Одеського університету імені Мечникова Богдан Сушинський кожні канікули відточував будівельну майстерність.
Зараз у Троянах мешкають родичі письменника, яких він частенько відвідував. Чимало творів написав саме в Новобужжі – у рідних Троянах або в сусідніх, давно зниклих Джуралах, Новополтавці та Шевченковому. Також надихали митця вже рідна Одеса, Балта, Кодима.
Ще за радянських часів Богдан Сушинський стояв на захисті української мови та культури, ратував за відродження українського козацтва.
На зорі Незалежності він казав: «Маніакальне прагнення певних сил будь-що розчленувати південь України, нав’язування південним українцям ідеї новоросійської уособленості та винятковості змусили мене звернутися до досить занедбаного, не опрацьованого в літературі історичного матеріалу».
Понад двадцять років тому, 2005-го, Богдан Іванович видає книгу «Одеса: історія, написана століттями». У ній він обстоює заснування міста 1415 року і вперше офіційно організовує святкування 590-річчя Одеси.
Письменник – ініціатор створення кількох українських лицарських Орденів та відродження сучасного українського, зокрема Чорноморського, козацтва.
На Любашівщині Верховний отаман Сушинський заснував у селі Новокарбівка Карбівську Січ, де разом із аграрієм Віктором Мазуренком заклав камінь на місці будівництва храму Покрови Пресвятої Богородиці.
Після розлучення з першою дружиною письменник зустрів свою музу Антоніну Томкіну – з дивовижним козацьким дівочим прізвищем Пістоль.
Мудра і чарівна жінка допомагала добирати матеріали до майбутніх книг, набирала на комп’ютері тексти. Після «узаконення» взаємин у 2003 році пані Антоніна стала референтом, вела електронне листування, зв’язок із пресою. А загалом вона була першою і останньою музою Богдана Сушинського.
Письменник нерідко казав: «Моя дружина Антоніна Терентіївна — мій ангел-хранитель від зайвих дзвінків, листів, очей і безлічі грубезних рукописів, зі «скромними» приписками: «Прочитайте, будь ласка, і висловіть свою думку».
– Ми познайомилися в одному з одеських пансіонатів, де я лікувалася, а він продавав свої книги, якими видавництва йому «платили» замість гонорарів. Спершу просто здружилися, а після розлучень побралися, – розповіла Антоніна Сушинська. – Жили хоча і сутужно, але в любові та злагоді. Фінансовий стан родини покращився, коли чоловік почав працювати в газеті «Одеські вісті». Він дотримувався спартанського способу як у житті, так і в творчості. Любив пити чаї з цілющих трав. Підтримував себе у формі, влаштовуючи запливи в морі. Навіть купив велосипед, який так і стоїть у нашій квартирі в Кодимі. Після смерті Богдана я приводжу до ладу його архів. Вже видала «Забутий десант», «Шукати свій материк: з літературних студій 1968-2020 років», «Богдан Сушинський. Каталог видань 1971-2021» тощо.
До 80-ї річниці з дня народження чоловіка пані Антоніна підготувала і видала книгу спогадів про чоловіка-письменника «Арена – все моє життя…». Назву запозичила з його поетичного твору «Гладіатор». Планує видати окремою збіркою статті Сушинського, надруковані в пресі, віднайдений рукопис «Козацтво і кримська орда», оцифровує творчу спадщину, щоб передати на зберігання в державний архів.
Чимало книг письменника Антоніна Терентіївна передала бібліотекам. Також готує збірки для Любашівської публічної бібліотеки імені Володимира Панченка, де формують книжковий фонд козацького літописця.
Богдан Сушинський: «Одне з моїх найоптимістичніших і найжиттєрадісніших гасел звучить так: «За письмовим столом кожен вмирає наодинці з собою!».
Раніше ми розповідали про письменника Володимира Панченка, який знав, що скоро помре, але встиг написати три книги.
Ще «Одеське життя» писало як сільський вчитель за допомогою фотоаппарату зберіг історію села на Одещині.
Читайте також скульптор перетворює Миколаївську громаду Одещини на ласий шматок для туристів.
***
Цей матеріал підготовлено на основі архівних публікацій «Одеського життя», спогадів родини та прямих цитат самого Богдана Сушинського. Журналісти використали біографічні дані, підтверджені родичами письменника, зокрема його дружиною Антоніною Сушинською, а також перевірили факти щодо його книг, нагород і громадської діяльності.
У тексті враховано історичні дослідження автора про козацтво та Причорномор’я, зокрема його праці про Чорноморське козацтво і книгу «Одеса: історія, написана століттями». Також використано загальнодоступні дані про депортації населення після Другої світової війни та політичні репресії того періоду, що підтверджуються історичними джерелами і державними архівами.
Вони виїжджали “на тиждень” — з однією сумкою і вірою, що скоро повернуться додому. Минуло… Read More
В Одесі продовжують відкривати сезон фонтанів: 10 квітня після зимової перерви запрацював один із найулюбленіших… Read More
Для підвищення безпеки дорожнього руху фахівці КУ «СМЕП» провели планове оновлення розмітки на жвавих ділянках… Read More
В Одесі планують суттєво збільшити кількість мобільних укриттів. Виконком уже схвалив зміни до міської програми,… Read More
10 квітня Одеса відзначає День визволення від нацистської окупації. Навесні 1944 року місто могло зникнути:… Read More
Одеські рятувальники показали, як гасили масштабну пожежу після нічної атаки (фото, відео) Read More
